3

     Я прокинувся від звуків шкварчання та дзенькання посуду. Здається, мама серйозно взялася до підготовки святкової новорічної вечері. Денне світло пробивалося у кімнату крізь вікно, і я зрозумів, що час вже далеко не ранковий. В голові все задурманилося, сплуталися думки, не розумію, де сон, а де реальність. Невже я вчора весь вечір втішав Натку, обіймав її, витирав сльози? 

     Я спробував відірвати від подушки голову, підвівся, сів на ліжку, опустивши ноги на підлогу. Можливо, легке заземлення допоможе прийти до тями. Не допомагає. Шлунок відчув аромат, який ішов з кухні, дав сигнал мозкові зібрати моє тіло у єдине ціле. Вмився холодною водою, випив чаю, а свідомість навідріз відмовлялася вірити у події вчорашнього вечора. 

      Весь день допомагав батькам у приготуванні святкування Нового року. До нас мають прийти мамина сестра із чоловіком. Їхня донька вже доросла, вчиться в університеті в іншому місті, тому в новорічну ніч історії бурхливої молодості моїх батьків та тітки з дядьком доведеться слухати мені самому. Домовився з однокласниками, що після бою курантів зустрічаємося на площі біля головної ялинки.

     Щось мені не здоровиться. Чую легкий біль у горлі, але стараюся ніяк не показувати цього. Мамі зараз не до мене, і я радий. Її гіперопіка іноді виводить мене із себе. Я давно не маленький хлопчик, але, здається, моя мама цього не помічає. Кілька разів батько пробував їй нагадати про мій вік, але аргументи "для мене він назавжди залишиться моїм синочком" та "я сама знаю, що роблю" побороти не можливо. Тому, щоб уникнути зайвих непорозумінь, сварок та скандалів, тато вирішив відокремитися від намагання доказати мамі, що я дорослий. 

     Мій батько не є слабохарактерним чи підкаблучником. Ні! Я щиро його поважаю, ціную і, чесно кажучи, хочу в дечому бути схожим на нього. Мені подобається його стриманість, інтелігентність у таких простих, здавалося б, речах, побутових, буденних. Він є опорою, нашим тилом, але його відокремлення від деяких питань сім'ї не робить його чужим, а навпаки.Він вміє контролювати свої емоції, чітко знає, що робить і що потрібно робити. А я поки що тільки вчуся цього.

      Кажуть, якщо в новорічну ніч загадати бажання, то воно здійсниться. А що робити, якщо у мене дилема? Я весь день грузив себе роботою, щоб не думати про Натку. Але тричі знайшов привід вийти з дому, щоб заглянути у її вікна. Що я там хотів побачити? Невже мені пощастить і дівчина вигляне у вікно? А, може, я улюбленець долі і зустріну її біля під'їзду? 

     Вона так і не сказала мені, чому плакала, хто її образив. А я не наважувався запитати. Я боявся. Так! Я боягуз! Справжнісінький боягуз, який боїться невисокої тендітної білявки. Її повні сліз зелені очі скрутили моє довге тіло у морський вузол. Я боявся почути правду. Боявся, що вона зізнається мені, що полюбила Арсена,  а він її зрадив. Боявся, що зізнаюся їй у своїх почуттях, а вона не сприйме їх серйозно. Боявся нарушити ту атмосферу, що була між нами. 

      Я її обіймав, відчував, як тремтить її тіло від схлипувань, вдихав її аромат і п'янів від цього. Якою ціною мені давалися зусилля стримати себе і не поцілувати ті тонкі губи. Я боягуз! Тіло нило від бажання бути ще ближчим до неї, а розум не дозволяв скористатися моментом і опуститися до рівня Арсена.

     Арсен! Ех, доле, за що ти мене так не любиш. Я надіявся зустріти Натку, а натомість назустріч мені ішла знайома постать мого однокласника.

     - Привіт, Макс! Ти куди? - запитав Арсен, коли майже наблизився до мене.

     - В магазин, - відрізав я. Не вмію бути я таким красномовним і гниловвічливим, як мій "друг". 

    - Ти вчора багато пропустив. До нас на дискотеку завітали дівчата із другої школи. Як ми відірвались! Обіцяли, що сьогодні продовжимо. 

     - Радий за тебе, - відповів я і намагався якнайшвидше піти.

     - Будеш сьогодні біля ялинки?

    - Це вже буде завтра, - крізь зуби процідив я. 

     - Тоді до зустрічі.

    Я кивнув Арсенові, заховав руки у кишені і прискорив свій хід. Причини моєї неприязні до цього хлопця відомі, але мені так хотілося б перебороти це в собі. Яка його вина, що Натка втюхалася в нього? Та його пів школи дівчат обожнює. Фу!!! Я почав заздрити чи ревнувати? Мене влаштовує мій зовнішній вигляд і характер, моє життя розмірене і спокійне, лише одна світловолоса проблема не дозволяє мені спокійно існувати. Якби можна було як у Гололя: намалював крейдою коло, і ніяка відьма та нечисть тебе не зачепить. Але Натка не відьма, а Арсен на Вія не схожий. Самому стало смішно від таких порівнянь.

      Ввечері почав кружляти сніг. Різнобарвні гірлянди очікували Нового року, мерехтіли на вікнах моїх сусідів. Я вчетверте подався в магазин, бо за третім разом не купив консервований горошок. Вікно у Наткиній кімнаті засвітилося. Вона там! Серце застукало у ритмі гірлянди на її вікні, мої руки самі нащупали холодний сніг, зліпили сніжку і жбурнули нею у шибку. За мить Натка вже дивилася на мне, а я застиг. Що я зробив? Куди втекти? На білому килимі снігу моя немала постать доволі помітна, ще й ліхтар біля тепер вже нашої качелі по-зрадницьки світив у мій бік. Дівчина привітно махнула мені рукою. Я не бачив добре її обличчя, але, здавалося, вона посміхається. І що, Максиме, махай їй також, якщо не зумів стриматися.

     Після опівночі феєрверки, петарди, звуки відкоркованого шампанського, музика, голосний сміх та веселі розмови наповнили головну площу міста. Свято продовжується. Люди радіють, що прожили рік і надіються, що наступний стане кращим. 

     Мої друзі чекали мене на нашому щорічному місці. Я підійшов ближче і побачив, що майже весь клас зібрався тут. Добре, що не було Арсена, бо його жовту куртку я впізнаю здалеку. 

    - Будеш? - запитав мене Денис, протягуючи стаканчик із шампанським.

Я згадав невдалу спробу покурити, а тепер ще й алкоголь. Моя молодість котиться не туди. Згадався фрагмент мультфільму із добрим і злим янголом на плечі, можливо, так і завис би, обираючи білу чи чорну сторону свого внутрішнього єства, але дзвінкий, до колючок у серці знайомий дівочий голос вернув мене у реальність і я швидко взяв стаканчик із ігристим.