2

     - Ти залишишся на дискотеку після свята? - запитав мене Арсен на перерві.

     - Не знаю. Я таке не люблю.

     - Чому? Знаєш, як дівки чекають новорічної дискотеки? Одягнуть короткі спідниці, нафарбуть очі... я таке нізащо не пропущу!

     Звісно! Як йому таке пропустити? Арсен модний, гарний, за ним дівки бігають, а він їх використовує. Куди мені до нього? Я одягаюся не так модно, футбол граю часто, але до Арсена ще далеко. Ще й лицем не вдався! Весь час якийсь прищ "прикрасить" і так не ідеальне моє обличчя. Арсен немов кінозірка чи популярний співак. Навіть Наталка сьогодні одягне для нього своє найкраще плаття. А якщо медляк? Ні! Я не піду! Я не зможу! Я розмажу те красиве лице Арсена по стіні спортзалу і мою маму зловить інфаркт. Не треба!

      Я змирився з думкою, що Артем іноді сидить з Наталкою за однією партою, що може бути біля неї так близько, але обійми під час танцю, рухатися з нею в одному ритмі, відчувати її, як вона дихає, чути її запах... Щось стиснуло мене зсередини. Невже я ревную? 

     Я не можу їсти, вчитися, мої думки зайняті нею. Вона поселилася в моїй голові, як непроханий гість, і все підлаштовує під себе, краде моє життя, забирає весь мій час, вплітається в мене, стаючи невід'ємною частиною мене самого. А я помалу втрачаю контроль і здоровий глузд. Мої думки, немов старий радіоприймач, ловлять лише одну хвилю, яка називається "Ніконенко Наталія". 

     Я втомився боротися. Моя мама б'є на сполох, що я став "некерованим", "агресивним", "з'їхав у навчанні", хоч в останньому я високо "не виїжджав". 

      У кишені намацав кілька копійок. Недалеко від школи біля супермаркету бабусі продають соняшникове насіння на стаканчик, але знаю, що у них можна купити цигарки поштучно. Арсен завжди так робить. Арсен! Я злюся! Він, напевно, зараз танцює з Наталкою, обіймає її...

     На вулиці темно, хоч ще не пізно. Грудень. Бабуся продала мені одну сигарету червоного "Бонду", бо решта "розібрали". Добре, що зима, темно, а я ростом вдався в тата, і старенька докинула мені кілька років до повноліття. У вікнах школи гуляють різнобарвні вогні, чути ритм музики, а я заховався за дальню стіну свого навчального закладу і дістав свій червоний "Бонд". Чим підпалити? Я не подумав! Бистрий ритм шкільної дискотеки змінився  на повільний і переді мною постав образ Арсена, який обіймає Натку, танцює з нею медляк. Я з розгону вдарив рукою у видіння, яке вмить тріснуло, як шкіра на моєму кулаці, який опинився в стіні школи. Біль фізичний і біль душевний стиснули моє горло і вичавили сльози. Соромно і боляче! 

     Я згадав, що старшокласники біжать сюди на перерві на перекур, тому підвівся, відтягнув залізний підвіконня на крайньому вікні і дістав зі схованки зажигалку. Вмить гарячий вогонь підпалив цигарку і гіркий дим затуманив мою свідомість. В голові запаморочилося, я присів, відчув легку тошноту, але дим нікотинової залежності давав мені дивне відчуття свободи від залежності закоханості. Я відокремився від світу за завісою випаленої цигарки. Випускав дим разом із тверезою свідомістю. Запаморочення від нікотину і думок зробило ще гірше. Я зарікся позбутися згубної звички палити та ще більш згубної - любити. 

      Не знаю, скільки часу просидів у своїй схованці наодинці із неприємними почуттями. Шкільна дискотека була у розпалі. Проходячи біля школи, мені захотілося жбурнути камінь у вікно, щоб зупинити трикляті танці, які змушують мене ревнувати. Але уявив злісне обличчя директора, засмучених маму з татом, тому затулив руками вуха і пришвидшив ходу у напрямку дому. Розбита шиба не врятує моє розбите серце, а неприємностей іншим наробить доволі. Я залежний! Залежний від батьків, від школи, від Наталії. Мене душить ця залежність! Я прагну свободи!

     Ліхтарі у дворі знову світять через один. Жаль, що нема снігу, можливо, не було б так темно. Я поглянув на вікно Наталчиної кімнати, воно не світилося. Ревність змішалася зі злобою і я побіг додому.

    Що це? На моїй гойдалці, на якій я частенько виглядав свою сусідку-однокласницю, побачив образ знайомої куртки. Наталка? Що вона робить у темноті? Може вона з Арсеном? Від цієї думки я відчув, як нігті впялися в руку, стискаючи пальці у кулак. Я забув дихати, а ноги понесли до гойдалки, на якій сиділа дівчина. Сама.

      - Що ти тут робиш? - моє запитання налякало Наталю. Вона підвела погляд і від відблиску сусіднього ліхтаря я побачив у її очах сльози. Завіса, точніше стіна, яку я так старанно будував останнім часом, рухнула, і я, наблизившись до Наталки, міцно її обійняв. Дівчина притиснулася до мене і розплакалася. Моє серце раділо, що вона так близько, в моїх обіймах, але водночас обливалося слізьми разом з Наталкою. Я розумів, що винен Арсен, але не наважувався запитати, та й дівчина не хотіла говорити. Я радів, що дівчина опинилася в моїх обіймах, хоч це і егоїстично.