1

Шкільні роки. Знову цей модний Арсен сів біля неї. Що він робить? Чого хоче? Придурок! Він вчора обіцяв зустрічатися дівчині з іншої школи, а сьогодні знову сів біля Наталки. А вона? Чого ти смієшся, дурочка? Ти ж знов будеш плакати.

    До класу зайшла вчителька і оголосила, що будемо писати контрольну. Арсене, твої дії зрозумілі. Знову хочеш списувати у наївної однокласниці. Моя кулькова ручка відчула на собі емоції, які переповнювали мене, вона мало не тріснула навпіл, як моє бідолашне серце. 

    - Максе, ти йдеш додому? - запитала мене Наталка після останнього уроку.

     - Ні, ночуватиму у школі, - буркнув я і попрямував до виходу із класу. Хай йде зі своїм Арсеном на всі чотири сторони.

     - Ну і дурак, - відповіла вона і почала збирати речі у рюкзак.

     Я вийшов зі школи. День видався прохолодним, але тішив сонцем. Я такий злий, що хочеться перевертати та жбурляти все, що трапляється на моєму шляху. Щось тисне в горлі! Ні! Я чоловік! Чоловіки не плачуть! Принаймні, цього ніхто не бачить! Плакати через дурне дівчисько, яке дозволяє якомусь мудаку себе використовувати?! Ех! Я злий! Я оскаженілий! Озираюся, а її нема! Чому Наталка ще не вийшла зі школи? Я кілька хвилин постояв біля шкільних воріт і попрямував додому.

      Дійшовши до нашого двору, я трохи заспокоївся. Вирішив сісти на гойдалку і дочекатися однокласницю, яка живе у сусідньому під'їзді. Чиї вікна стали для мене сигналом мого спокою або тривоги.

     - Максиме, ти чому не йдеш додому, - гукнула моя мама з балкону.

     - Зараз іду, хочу трохи погойдатися, - брешу я і з надією, що мама від мене відчепиться.

    Ось так завжди! Тільки надумаєш перестріти ту вредну Наталку і вправити їй мізки, як моя мама тут як тут. І чому в мене немає брата або сестри, щоб її опіка перепадала ще їм? Тато давно зрозумів, як вберегтися від мами, тому часто відокремлювався в гаражі. А мені так не щастило! Я ж єдиний люблячий син! І байдуже, що я вже дорослий і закінчую середню школу.

     - Ти чого тут? Чому не ночуєш у школі? - почувся голос Наталки. 

    Я зупинив гойдалку і озирнувся. Яка ж вона гарна! Світле лице сяяло цікавістю, а зелені очі з докором дивилися на мене. Вредне дівчисько у джинсах, темно-синій куртці і на кілька тонів світліше шапці зводить мене з розуму. Світло-русяве волосся спадало на плечі, а вітер розчісував його так ніжно і бережно. Я дивився на Наталку і сам хотів стати тим вітром, який торкається її. Тонкі дівочі губи розтягнулися у посмішці, а моє серце почало ритмічно барабанити у грудях.

     - Ей! Чого завис? - засміялася вона.

     - Ти де була? - буркнув я, мов звалився з хмари мрій на землю реальності.

     - В школі. З Інкою розпрощатися не могли. А що?

     - Нічого! - відповів я, зліз з качелі і попрямував у свій під'їзд.

     - Максиме, що сталося?! - побігла Наталка за мною.

     - Нічого! Йди собі! - крикнув я і зачинив за собою двері.

     Во дурак! Я біг по сходах і боявся, що вона піде за мною, що побачить мою слабкість, мою залежність. А можливо я хотів, щоб вона пішла за мною, бажав почути позаду себе кроки і відчути, що не байдужий тій красуні-однокласниці, яка зводить мене з розуму. Але ніхто мене не наздогнав.

      Сьогодні вона знову буде мені снитися. Мама хвилюється, що я перевтомлююся, бо швидко лягаю спати, але мій секрет нікому не відомий. Я сам собі признатися не смію, що чекаю сну, щоб побути з нею. З тією, яка наяву мене дратує, змушує серце калатати, а розум сплутує, мов навушники у кишені.