Глава 2. Розлучниця

З Віктором Власовим я познайомилася шість років тому, коли прийшла в його компанію на співбесіду. Цей владний чоловік з мужнім обличчям, широкими плечима та суворим поглядом одразу ж запав у моє серце. Тільки була одна проблема – обручка на безіменному пальці. 

Втім, спочатку я не збиралася розбивати його сім'ю. Ця дурна ідея прийшла до мене згодом, коли здавалося, що я від нього божеволію.

 З його дружиною я познайомилася у свій перший робочий день на посаді особистої секретарки. Оксана була моєю повною протилежністю. Невисока, симпатична брюнетка з прямим волоссям до плечей та напрочуд добрими очима. 

— Привіт, я Ксю, дружина Власова, — усміхнулася вона мені й простягнула руку для вітання. 

— Карина, — потисла руку дівчини, на вид трохи молодшої від мене.

— Віктор у себе? Не зайнятий.

— У себе, вільний, — кивнула, роздивляючись жінку. І що він у ній такого знайшов? 

Всі три роки в компанії я мовчки спостерігала за розвитком їхніх стосунків. Вони майже не сварилися, виглядали доволі щасливою сімейною парою. Але одного дня з очей Оксани зник той вогник, який вирізняв її з поміж інших жінок. Однак, Віктор цього не помітив. Постійно зайнятий роботою, розширенням власного бізнесу та отриманням прибутку, він продовжував вважати, що в його сім'ї все гаразд. 

Тоді я вже починала здогадуватися, що в їхніх стосунках щось трапилося. І в мене з'явилася надія. Крихітний шанс на власне щастя, якого так хотіла моя одинока душа. 

Я чекала. Чекала слушного моменту, аби вчасно запропонувати Віктору втішення. Підслухувала його розмови, сунула носа не у свої справи. Наче дурепа, одягала блузки з великим декольте, крутилася біля шефа в короткій спідниці. Часом ловила його хтиві погляди на своїх ногах і почувалася вкрай задоволеною та щасливою. Процес ішов у потрібному мені напрямку.

І одного літнього дня, прийшовши на роботу, одразу ж натрапила на схвильовану Марійку, що працювала на рецепції. Зазвичай дівчина віталася, наче на автоматі, кивала й продовжувала собі літати десь у небесах. Але сьогодні її очі аж горіли, вона схопилася на ноги, перехилилася через стійку й попросила підійти ближче.

— Шеф сьогодні сам не свій, — прошепотіла мені загадково, — уже з годину з кимось розмовляє телефоном і кричить…

Зі сторони мого робочого місця, наче підтвердження слів Марійки, пролунав його грізний голос.

— Ти що не можеш знайти одну дурну дівку?! Що значить, замела всі сліди? Має ж бути хоча б щось?!

— Прийшов раніше усіх, — ще більше стишила голос дівчина, — і кричить, кричить, кричить…

— Трясця твоїй матері, що ти за слідчий тоді?!

Переглянувшись з Марійкою, пішла на своє робоче місце. Не встигла й сумки покласти на стілець, як двері в кабінет Віктора з гуркотом відчинилися.

— Карино, — звернувся він до мене доволі стримано, — зроби, будь ласка, кави та зайди в мій кабінет.

Я відчувала, що це мій шанс. На щастя, на той вогник у моїх очах.

Зробила його улюблену каву, заглянула в люстерко, аби упевнитися в тому, що косметика не розмазалася. Й впевненою ходою зайшла в його кабінет.

Віктор сидів, обпершись ліктями на стіл і втомлено тер очі пальцями однієї руки.

— Я принесла каву, — сказала йому тихо. — Ви хотіли дати мені якусь роботу?

Віктор поглянув на мене пильним карим поглядом, затримав його на моїх очах кілька секунд. Я не тямила себе від щастя. Мені здавалося, що нарешті він мене помітив.

— Так, хотів, — став спокійно розбирати якісь папери, що лежали на його столі. Ніби й не злився кілька хвилин тому. — Ти спілкувалася з моєю дружиною?

Те, що він запитував це в минулому часі мене надзвичайно тішило.

— Майже ні, — знизала я плечима, — але Оксана завжди була привітною до мене. Щось трапилося?

Я ледве стримувала в собі цікавість. Здавалося, от-от і завалю Віктора запитаннями.

— Поки що ні. Це все. Дякую, можеш йти.

Я засмутилася. Дуже засмутилася. І почувалася пригніченою аж до кінця дня. Але після роботи перетнулася в магазині з нашою менеджеркою і та мені розповіла, що Ксю втекла від Віктора. 

Вже тоді я знала, що він стане моїм. То було лише питання часу.

Віктор шукав її, не з'являвся на роботі, навіть трохи закинув свій бізнес. Але згодом, за тиждень-два, здається, змирився і повернувся в стрій. Він мав пригнічений вигляд, часто був задуманим. Відчувалося, що чоловік страждав. Мені важко було наважитися на перший крок, але все ж одного вечора, коли офіс опустів і ми залишилися там вдвох, я пішла до шефа в кабінет. Віктор дивився у вікно, але щойно увійшла, звернув на мене свою увагу.

— Можна? — усміхнулася.

— Проходь, — зміряв мене поглядом, затримуючись на оголених довгих ногах, і показав на стілець, що стояв навпроти. Сам же знову став дивитись у вікно.

Я не спішила сідати. Якщо й існував слушний момент, то він був саме тоді, і я не хотіла втрачати свій шанс. Шанс на щастя. 

— Вона не з'являлася? — турботливо спитала Віктора, стаючи навпроти.

— Ні, — дуже важко зітхнув чоловік і підвівся. 

Всередині мене все затанцювало. Але звідки мені тоді було знати, що вони розмовляють телефоном час від часу? Що вона обіцяла йому повернутися? Хоча я все одно б не змінила свого рішення…

— Вам потрібно розслабитися, — обійшла стіл, взяла його під руку й повела на диван. На диво, він абсолютно не пручався. Стала позаду чоловіка й взялася старанно м'яти його широкі плечі. Потім розстебнула верхні ґудзики його сорочки, провела пальцями по широкій шиї, занурила іншу руку в густе волосся. 

Він не стримував себе. Одразу ж взяв те, що йому пропонували. Брав грубо, навіть трохи боляче. А мені, дурній наївній секретарці, подобалося. Зараз я згадую той секс з огидою і не розумію, як могла бути такою сліпою, адже буквально кожен його рух кричав про те, що в нього немає до мене ніяких почуттів, одна лише тваринна хіть.

Наступного дня все повторилося. І через день знову… Тиждень… Місяць…

Ми не користувалися контрацептивами, я не пила протизаплідні. А Віктор… йому, здається, було на це начхати. Він навіть не питав нічого. Викликав мене до себе в кабінет і просто користувався моїм тілом…