Піонерське дитинство

Піонерське дитинство.

       За радянських часів було багато, а головне – доступних безкоштовних піонерських таборів. Майже кожне велике підприємство, профспілки, партійні чи радянські органи мали бази відпочинку чи табори.

       В одному такому і мені довелося провести багато років у дитинстві. Моя сім'я мала тісні зв'язки з тоді великим заводом "Більшовик" – мій дід працював на заводі у передвоєнний час начальником електроцеху і загинув у заводському ополченні під Києвом, мати працювала в підшефній школі і я щороку мав путівку на місяць, а то і два до заводського піонерського табору "Ювілейний" у Тетереві під Києвом.

       Десять загонів по 20-30 дітей ровесників, по два добрі та турботливі вихователі, фізруки та вожаті, та й вся адміністрація робила все, щоб прикрасити дитячий відпочинок і зробити його насиченим та забавним.

       60 років минуло, а я досі пам'ятаю нашого вожатого – Шульгу Івана Федоровича.

       Десять одноповерхових корпусів, стадіон, спортивні майданчики, відкритий кінозал, гойдалки та каруселі і все це у чудовому справному стані. Великою підмогою була природа - найчистіший наче хтось щойно граблями очистив ліс і розсипав шишки, неглибока, неширока, але дуже швидка річка Тетерів, повна риби і недалеко лісове озеро, правда на нього водили тільки старшокласників - воно глибше і не обладнано буйками. Але я досі бачу лілії, що гойдаються, галасливі очерети і диких качок.

       Навіть відкриття та закриття табірної зміни піснями біля багаття вносило якийсь запал, а щоденні лінійки з загоновими прапорцями та краватками не затьмарювали, а лише дисциплінували. Бурхливо проходив день рибалки, тенисні турніри, про футбол і речі нема.

       За кілька кілометрів був аналогічний табір "Сонячний" куди ми ходили на спортивні турніри та зльоти. Там теж відпочивали київські школярі, і час ми проводили змістовно.

       Пишно проводився день іменинника раз на зміну. Прекрасно пам'ятаю, на мій день народження мені дозволили відвідати пізній вечірній сеанс у кіно. Показували "Чорний тюльпан". Я дивився цей фільм уперше і саме тому полюбив на все життя. Один раз у середині зміни проходив батьківський день. Приїжджали на суботу батьки, брали дітей із собою та під кущами підгодовували домашньою їжею.

       А треба сказати один, але дуже суттєвий (особливо для мене, а я з дитинства був вгодованим хлопчиком) був мінус – це годування. Ну не може бути все добре. Щось має бути просто добре. Ні, може бути комусь і вистачало, але мій повний організм, що росте, просив добавки.

       І настільки сильні дитячі враження та непереборна дитяча пам'ять. У мене досі перед очима яєчний амлет, вірніше, фрагмент з нього. І як його робили? Брали сотню яєць, перемішували з чимось і виливали на глубокий противень розміром метр на метр і з високими стінками. Виходив амлет таких же розмірів і висотою ну максимум 2 сантиметри. Його різали на 20 частин і порція на одного піонера складала такий "фрагмент" розміром 5 на 5 сантиметрів. Додавався шматок хліба з маслом та чай і це був піонерський сніданок. На превеликий мій жаль такий сніданок повторювався двічі на тиждень. Після нього я виходив зі їдальні і не відчував і не розумів, навіщо я сюди приходив. А попереду мав напружений фізичний день – купання, футбол, та й просто біганина.

      Тому найбільше приїзду батьків із сумками був радий я.