Розділ 6. Я тебе розумію.

-Якщо ти знаєш,що це не коректні питання,тоді чому задаєш? ти ж сюди не за цим прийшов.,-насуплено мовила Марте,поглядаючи матовими очима на Рафима
-Твоя провда,перепрошую,-поправляючи окуляри злегка мовив поні
Тента тільки мочки з невеликою усмішкою споглядав.
В ту ж ніч, Тору, піклуючись про раненого Тіріха,надумав щось в своїй поламаній думками голові та мовив:
-Слухай,давай прогуляємося на річці одній,я маю розмову до тебе
Тіріх мочки блиснув на нього очима,ігноруюючи. Він почувався ліпше.
-Просто хоч один єдиний раз засунь своє его подалі і пішли.
Тіріха зацікавив настрій Тору. Мовчки підвівшись на ноги він слідував да цокаючими копитами Тору.
Серед темної ночі,купу зірок освічували натоптані доріжки. Вони спускалися все нижче і нижче,Тору не поспішав,не міг швидко йти,Тіріх так само.
-Ну,куди ведеш?-відчуваючи напругу і недовіру, щось мовив Тіріх.
-ха,ніколи не бував у річки Цян?
-ні,не доволилося.
-А шкода,сюди гарних дівчат водять для побачень
-ти мене за гея не тримай-невдоволено буркнув поні
-а я навіть не натяв,сам собі придумав-усміхаючись мовив Тору,- Ми на місці.
Тіріх підвів очі і охопило його легені  диво: Темна й дзеркальна річка, яка тихенько похлюпувала, немов наспівуючи. Бек-вокалом для неї була густа трава і високі дерева, які повільно обіймали тіло. на товстющій верві весіла стара-престара гойдалка. Тіріх відчув спокій.
-погукують,що цю гойдалку змайстрував сам колишній правитель Цян Мао,- мовив Тору
-Той, що з пегаскою страченою кохався?
-Саме він, але я тебе не для цього позвав сюди.
Вони обидва присіли біля берегу довгої, немов драконячого хвоста, річки, «грали» у мовчанку хвилини три. Тіріх відчув непокоєння.
-Я розумію твої злість,-почав Тору,- різко почати жити з моральною травмою та без частини твого тіла важко. Ти відчуваєш недорозуміння, страх і біль?
Тіріх замислився, мг-кнув. -В мене також це було,-Тору підвівся та повільно попрямував до річки. Тіріх вперше помітив його ампутоване переднє копито. Бродячи напів тіла по воду Тору продовжував,- Все своє усвідомлене життя, я чув як мені раз за разом повторювали, що я малий по росту для хлопця, що зовнішність і поведінка як у дівчиська, що я взагалі невдала версія своїх батьків. А коли під час невеличкої війни мені повідомили, що моє копито неможливо зберегти і його будуть видаляти- я помер,морально. Я був розлючений на світ, «чому саме я?», «чому неможливо було вберегти? Це ж частина мене». Я ненавидів усіх поні, усіх лікарів і звичайних, ні в чому не винних в моїй біді.
Тіріх відчував в собі щось подібне до його слів.
-А головне, я розумовував, чому життя вирішило так «погратися» зі мною,коли я ніколи і нікому нічого поганого не зробив. Я… зрозумів. Коли я вчився, тренувався та воював, я не відчував, що мені це подобається, що воно мені приносить задовлення і впевненість. Ні… Я немов доводив комусь,що я не такий, яким мене вважають. Але нещодавно, з одним поні я відчув щось взагалі інше. мій стан ожив по новій. Там я відчув спокій і задоволення і врешті-решт дав відповідь на своє питання.
-І шо ж за відповідь?- зацікавлено нахилив голову поні
-Життя забирає в тебе щось,неважливо що саме, щоб дати тобі зрозуміти, що це не справжній ти, що твої пошуки себе ще не закінчилися. Тому, відчувши твій стан, я побачив в тобі себе,- Тору влігся по шию у воду,- Я хотів попросити вибачання,що не одразу зрозумів тебе і повівся як егоїст.
Тіріх злегка,проте щиро усміхнувся
-Знаєш, Тору,  ми чимось схожі. Я тобі пробачаю.
Відчуття легкості.Вітер продовжував налаштовувати голоси природи,а річка вже малювала образ Тору.