Розділ 4. Хащі. У пітьму чи до друзів?

Підійнявшись, його копита тряслися, тіло немов було не його. Витираючи сльози мовив: «Мені вже час». Він почав набирати темп, його постать потроху зникала з погляду Тору, котрий мовчки роздивлявся далечінь. На дворі була вже густа і темна ніч, зірки вже ледве світилися, а місяць осяював дорогу до території земних поні. Дорогу йому перервала величезна річка, тому він зрозумів, що прямує правильно. Він повільно йшов та йшов в тому напрямку, як вона тече, роздивляючись зорі. Він думав: «Де ж та Велика Ведмедиця... А де мала… А хто взагалі ці ведмедиці? Чи існують вони в житті, чи тільки в книгах.»-, для нього це лишалося загадкою. Водиця дзюрчала, легенький вітерець висвистував якусь пісеньку. Дійшовши, йому в очі кинулися великі й темні хащі. «Я досі на правильному шляху, як не дивно»,- роздумовував він в свій голові. Копито ступило у темну дорогу, магія освічувала йому шлях. Настала різка тиша. Рафим почав швидше крокувати далі й далі... Крізь тишу пробивалися якісь голоси, якісь шорохи, але поні не зважав - він вже не вперше тут. Крок пришвидшувався, магія вже не так добре освітлювала шлях, а голоси ставали гучнішими…. «Шепочу-шепочу, тебе почути хочу», «Вшвшвшвшвш» «Твоя кров-все бажане у цьому світі... Ходи ходи», «Біжи, біжи, БІЖИ!» - Рафим різко зупинився посеред темряви. Серце билося як навіжене.

-Далеко ти йдеш? -звабливо почувся знайомий голос на дереві.

Там же ж вимальовувалась знайома постать. Темні кажанячі крила звисали з гілки, а госте чорне копито гойдалося вліво-вправо. Найбільше що видавалося - біляве довге волосся, котре гарно, як лозина, обіймало стебло дерева.

-Слухай, ти знову налякав мене - Мовив Рафим.
-А-а-х, приємно це чути - з дерева роздалася велико-госта усмішка.

До Рафима спустився дуже високий поні. Хоч і сам Рафим був не низенький, але цей був ще вище. Гострий погляд єхидно роздивлявся його м‘ятного кольору шию.
-Що ж, ходім кучерявий - мовив кажанячі крила.
Їхні копита почали стукати в унісон по землі, а на чорній спині сиділа сова, котра раз у раз погукувала

-Хах, Тенто, з яких часів тебе птахи почали любити? -З іронією запитав Рафим.

Гостра усмішка різко спала:

-Це подружки твоєї сова. Ця «птаа-хааа» літати не може, бо крила поранені, тому вона її лікувала і за цей час приручила. Я так хотів її крові, а вона почала мені рюмсати «не вбива-а-ай її, вона мені як р-і-і-дна». А тепер вона на моїй спині таскається і політати не дає.

Рафим розсміявся. У Тенти це викликало обурення, проте він не подавав виду. Серед мертвої тиші було лише чутно їхню розмову і гиготіння.Трохи заспокоївшись, Рафим задумався: «Тента такий небезпечний, його всі проклинають і бояться, з дитинства дітям розповідали й забороняли ходити в хащі, бо там «чорт». Тоді чому Марте досі жива і чому Тента її слухається…» В нього було купа питань, але жодної відповіді.

-Слухай, ти ж такий страшний, тебе навіть Алікорни бояться, тоді чому я живий досі, хоч пройшло вже пів року і ти з Марте такий…звичайний?

Тента, почувши, почав знову усміхатися. Стукіт копит на мить став повільніший та тихіший.

-Звичайний?-Задоволено продовжував він - Ха-ха-ха-ха, у своєї подружки і запитаєш. Я такий, який і був раніше, тому не вигадуй.

Тента підкинув сову на голову і почав підійматися у повітря. Розмова більше не тягнулася, лише було чути гучний стукіт копит Рафима, котрий вдавався в роздуми,намагавшись наздогнати білявого «чорта».

-Куди..ехе.. ти ле-ехе-тиш?!-кричав він.

Тента лише звисока глянув,його сміх змусив зтривожити усю хащу.
Стежка почала звужуватися,а чагарники були вже ближче і ближче. 
Рафим різко зупинився,адже стежка обірвалася

-Агов Тенто,куди далі?-Крикнув кучерявий

У відповідь почулося лише відлуння,серце почалося сильніше битися,він не розумів де знаходиться..Де Тента..де цей клятий поні!

-Так дивно,що ти досі не запам‘ятав це місце-почувся голос білявого позаду Рафима-поглянь угору

Його очі піднялися. На величезному дубі,котрого оточували кущі,знаходився будиночок,невелечкий та зелений,як дубове листя. 

Через кущі виднілися крихкі сходи,котрі запрошували  увійди всередину,їх легко освічували ліхтарики,які  водночас хиталися з листячком.Рафим обережно проліз в кущі,піднявся по сходах та відчинив скриплячі двері,але його ніхто не зустрів «Дивно,зазвичай вона ще біля сходів чекає на мене»,- мовив сам до себе він

-Агов,Марте ти вдома? Тенто??
-УГУ-перед ним сиділа лише сова

Рафим злякався,це було доволі гучно,тому він в цю ж мить зачинив двері і став вдивлявся в небо,чекаючи на тих двох. Чарівний місяць радував око,легенький вітерець співав разом з листям та розвіював його кучерявий хвостик. Далеко в небі з‘явилися великі крила,кучерявий одразу впізнав хто це.Поні летів швидко,за його шию тримався маленький інший поні,а за ними теліпалися декілька мішечків.
Через крила здійнявся великий вітер, Тента стукнув копитами по балкону і зняв з себе Марте

-Вада тебе вачити,Вафим!-мовила поні з темносиньо-фіолетовим волоссям,тримаючи у роті мішечки

-І я тебе радий бачити,тобі допомогти?
-М-м,не твеба-вона похитала головою і увійшла до будиночку,за нею втомлені пішли ті двоє. 
-Пробач,що змусила чекати,я забула про трави,котрі обіцяла тобі,тому пішла збирати їх.

Марте поклала мішечки,наповнені рослинами,почала розкладати по місцях,поскладала книги,які вивчали зілля,наслідки та розвиток.Будиночок був чистенький та в хорошому стані,хоч і дуже старий. Багато різних квітів звисали з високих стін,рясніли їхні кольори та розвіювався приємний запах. На другому поверсі розташувалося біле, м‘яке та трохи неохайне ліжко,на якому розвалився Тента. Марте заварила трав‘яний чай та покликала до столу Рафима. Вони сіли,обидва вкуталися пледами та почали обговорбвати розробку препаратів,смакуючи чаєм. Білявий чорт лише мочки спростерігав то за ними,то за совою,котра намагається взлетіти,виляючи хвостом. Рафиму з думок не сходили ті питаннями,відповіді на які він так і не отримав,а блідошкіра поні сама по собі не дуже любила розмовляти,лише могла кинути пару слів пов‘язані з травами та природою. Поні вже ж таки нававажився розпитати все у неї ,адже Тента тоді змовчав. Його обличчя наблизилося до її,а шепіт його вуст легенько підсвистував у вухо очікуючої подруги: