Розділ 3. «Давай поговоримо»

Поні нагодував безкрилого і вирішив відлучитися та піти до Рафима, щоб подивитися на процес розробки препаратів. Тихенький скрип підлоги, кремові стіни, біла стеля і легеньке світло окутало постать Рафима і Тору

-Як проходить процес? - тихенько запитав кароокий
-Ух! Друже, ти налякав мене, я не почув, як ти прийшов. Процес йде чудово, до одужання постраждалого препарат буде готовий для використання.

Рафим обережно перебирав різні варіанти зіль, змішував трави, перетирав їх, вибирав потрібну воду, тестував та записував результати.Тору мовчки спостерігав за цим, Рафим був йому далі милий і ніжний, що раніше, що зараз. Він в глибині душі бажав обговорити «це», але чомусь не наважувався. «Рафим такий заклопотаний став останнім часом»,-роздумовував Тору. Йому так хотілося сходити з цим поні кудись, щоб Рафим розвіявся та розслабився.

-Слухай, ти не хочеш сходити якось на Синю Гору? -стиха запитав Тору
-Ох..я б з радістю, але дуже багато постраждалих зараз, я маю хоч якось допомо-… Почекай ти сказав на Синю Гору? -Здивовано запитав Рафим
-Ну..так, а що, ти проти? Я вважаю це хороше місце для відпочинку, тим паче ми можемо сходити вночі, поки всі спатимуть.

У Рафима різко змінився настрій:очі посумнішали, голова опустилася. Він мовив, що постарається звільнитися і вони обов‘язково сходять. Тору звернув увагу на його зміну настрою, але нічого не запитав. Він попрощався і пішов відпочивати.
Ось і настав вечір. Тору вже прийшов до Синьої Гори й чекав на Рафима. Гору, вкриту купую волошок, освічував місяць з зірками, легеньке повітря зумушувало хитатися квіти то вліво, то вправо.
Посеред цих квітів вимальовувалася знайома постать.

-Радий тебе бачити, медику - спокійно та задоволено мовив Тору
-Я також… Ти довго чекав на мене?
Не дуже, не переймайся

Рафим сів поруч, його гриву роздував той самий легенький вітерець, проте він був засмучений.. чи змучений.

-Слухай, чому ти засмутився, коли я запропонував сюди прийти посидіти?-запитав Тору
-Я..не знаю, як ти відреагуєш
-Розслабся, ти ж знаєш я твій найліпший друг
-Дай мені пару хвилин, я оговтаюся і спробую якось розповісти…

Через пару хвилин ніякової мовчанки, Рафим почав:

-Я був закоханий в одного поні, його волосся викликало мурахи, а голос збуджував.. Я був закоханий дуже довгий час, тому вирішив якось запросити його сюди і обговорити це
-А що не так то? Чому я маю якось відреагувати?
-Слухай же ж далі - тремтячим голосом мовив Рафим - ми з ним дуже довго тут сиділи, просто теревеняли, цей поні був неймовірним, його дихання і дух був вільним, слухаючи це я йому сказав «Я хочу сказати, що давно кохаю тебе, і хочу поєднати своє серце з твоїм»
-Ого, як романтично - здивовано мовив блакитноволосий
-Та не зовсім, він обурився і просто мовчки пішов.
-Чому?? Що цьому поні не сподобалося?
-Цей поні.. -ледве вимовляючи слова продовжував Рафим - був чоловіком.

На диво, це не дуже здивувало Тору, але він намагався не виражати емоції, щоб не зачепити та не образити свого друга. Вони різко позамовкали, зелена грива дивилася на землю з волошками, а Тору думав, що ж такого сказати.

-Можливо те, що я запросив тебе сюди, це доля? Вищі сили дають тобі шанс знайти нове кохання і не важливо якої статі.

Голова Рафима повільно повернулася у бік приятеля

-Тоді я вже перестав вірити у «вищі сили», взагалі перестаю вірити, що я здатен покохати когось…

Це трохи засмутило Тору, але він не подав виду і сказав:

-Не кажи так, ти симпатичний та розумний поні, обов‘язково знайдеться твоя друга половинка, котра захоче розділити з тобою свої переживання та почуття.

Рафим мовчав. Він переживав, трохи тремтів, не знав що казати, але слухавши свого друга він відчував спокій.

-Слухай, тебе зовсім не соромить що я ґей?
-Аж ніяк, це не зіпсує наші відносини.

Рафим замовк, по його щоках полилися сльози. Він вперше заплакав за довгий час.