2. "Сюжет". Частина 7.

- Ейй, соню, доброго ранку! Нам час збиратися!

- Доброго… - дівчина потягнулася та позіхнула. – Котра година?

- Майже восьма… трохи проспали. Я вже у джезві варю каву і сніданок теж готовий.

- Дякую тобі! – Злата усміхнулася і вже направлялася до вікна, щоб розсунути штори.

- Дякувати будеш, коли вип’єш кави за тітчиним рецептом.

Коли Злата одягнута прийшла на кухню, Зоя вже наливала каву у маленькі філіжанки із чорної кераміки Гавареччини або ж як кажуть із димчастої глини. Запах на кухні був неймовірним.

- Що ти таке додала, що такий запах?

- Це я експериментую з кавою. Чесно кажучи, це вийшло зовсім випадково, але результат неймовірний.

- Запах хочеться помістити у якусь маленьку баночку і носити з собою, щоб час від часу нюхати.

- Знаю, і це ще ти не пробувала її на смак. Сідай! Ось салат, омлет та кава. Смачного!

- Дякую і тобі!

Зоя включила джазову мелодію і сіли снідати. Ніхто і ніщо не порушував спокій їхнього сніданку. Смачна їжа та хороша музика, як ще краще можна розпочати ранок?

- Ні, ну все, не витримую. Розказуй рецепт тої смакоти. Бо вже не можу! Думаю, як буду готувати в себе на кухні таке. Звичайно треба мати ще свою кухню, але сподіваюся все з часом буде, -подруга розуміюче подивилася на Злату та усміхнулася.

 - Все буде. З часом все буде. А рецепт кави простий, як рецепт омлету, якого вже нема! – дівчата розсміялися, бо тарілки були чистими за декілька хвилин.

- Уважно слухаю, бо якщо це стосується тітки, то певно має цікаву історію!

- О так! Як ти знаєш, моя тітка живе у Туреччині. Це зараз все так просто, хто, де, звідки, якої національності. Але тоді, баба з дідом не дуже одобрили вибір молодшої доньки. Мама казала, що бабцю, до знайомства з майбутнім зятем готували до двох місяців, щоб вона змирилася із цією думкою і оприділилася, що буде казати людям у місті та церкві. Та все обійшлося недоспаними ночами та переляком. Іноземний зять потроху вивчав українську, за обидві щоки наминав тещині вареники та голубці. І граматично правильно вимовляв «борщ» із твердим чітким «щ» в кінці. Якось все помалу налагоджувалося, а остаточно підкорив серце тещі та отримав благословення на шлюб з донькою, тоді, коли зробив фірмову турецьку каву.

Мама розказувала, що я була ще мала, коли все це сталося, але цей рецепт потім змінювався, удосконалювався, а я ще додала свого. Тому слухай. Йдеш і купуєш добре обсмажену арабіку і робусту. Окремо та в зернах. Потім приходиш додому і мелеш в кавомолці. Я мелю кожного разу перед тим як робити каву, так смак і запах краще зберігається. Беру три чайні ложечки арабіки та одну робусти. Спочатку подрібнюю одну потім іншу. Сиплю у джезву шарами. Арабіка – робуста – арабіка. Акуратно тоненькою цівочкою наливаю воду, щоб максимально не перемішати суміш і так ставлю на малий вогонь. Так, з цим потрібно повозитися. Але наливаю води лише до половини, коли вода гарно забарвлюється в однорідний колір, коли появляються бульбашки додаю спецій. Сьогодні я додала червоного перцю та ванілі. Потім доливаю воду. Робиться така кірочка із кави, головне щоб вона не тріснула, і щоб запах за швидко не вийшов. Скручуємо вогонь на мінімум. Кава закипає, ми знімаємо з вогню, тут головне акуратність і щоб знову ж таки та кавова кірочка не тріснула. Коли кава осіла і вже не виливається із джезви, це до речі за декілька секунд все відбувається. Сиплю трішки кориці, та роздушую одну головку гвоздики. Ці спеції дають пряний аромат, але головне не переборщити. Знову закипає. Обережно забираємо з вогню. І наливаємо у горнятко із димчастої глини, але воно має бути дуже добре випечене, щоб не залишало присмак глини. Саме тоді, коли наливаємо кірочка тріскає і весь аром наповнює кухню. Саме цей момент я люблю в приготуванні кави найбільше. А потім я ще роблю так: насолоджуюся кавою і п’ю її в такому вигляді до половини, потім доливаю молока, вона стає м’якою та ніжною і п’ю далі. Ось так. Знаю, це трішки довго, але якщо є час чи бажання, чи немає нагальних справ, то чом би себе не побалувати.

- Ух ти, тепер я розумію, весь секрет цього напою. Я тобі скажу, можеш рецепт продавати, або робити свою фірмову: «каву від Зої», - подруга розсміялася і налила у свою чашку трішки молока.

- Закінчуємо насолоджуватися та приступаємо до насиченого дня. Нам потрібно в театр.

Дівчата прийшли до театру, коли робота і творчий процес кипів. Адам Павлович прийшов до актової зали та спостерігав за репетицією акторів. Коли побачив дівчат, привітався з ними дав Зої завдання і щоб ще сьогодні побачити костюми для вистави та узгодити їх.

- А з тобою, Злато, треба поговорити. Ходи до кабінету.

- Гаразд, ходімо, - вони зайшли до кабінету, Адам Павлович показав рукою на крісло у яке Злата зручно примостилася.

- Тобі кави чи чаю?

- Ні, дякую. У Зої каву пила.

- А… ту її, фірмову, за тітчиним рецептом.

- Так, а ви звідки знаєте?

- Колись вгощала мене. Чесно скажу, ця кава входить в трійку найсмачніших, які колись пив. Дівчинка талановита у всьому, жаль, що вона себе недооцінює. Але ви в цьому обидвоє однакові. Що ти, що вона. Чому ви не бачите свого таланту? Чи то результат прищепленої під час виховання скромності та сором’язливості?