2. "Сюжет". Частина 4.

Сон розвіявся із запахом чогось смачненького, який доносився із кухні.

Доброго ранку!

Доброго ранку, Златочко, сідай снідати.

Ммм… як смачно пахне…

Так, це млинці із сиром та корицею, политі чоколядовою поливкою ну і вівсянка на сніданок.

О, бабусю, Злато, доброго ранку. Як пахне смачно! У нас сьогодні англійський сніданок? – внук підморгнув захоплено усміхаючись.

Так, сер, ваша вівсянка сер, - подаючи кашу на стіл, бабуся засміялася.

Ти коли виїжджаєш? – Остап мастив скибку білого хліба маслом, коли запитував її.

Найближчим автобусом.

А чому  не хочеш з нашими поїхати?

Переписувалася із Зоєю, у них всіх голова ще болить від вчорашніх гулянь. Тому, вони виїжджають після обід. Для мене це пізно.

     * * *

Вона сіла у автобус та глибоко вдихнула. У думках слова Петра, а серце ще досі гріє спогади про зустріч з Ніною Миколаївною, Остап провів її до автобуса. Подякувала йому за все, а особливо за те, що запросив її до рідного дому, до колиски роду. Три години в дорозі швидко промайнули: більшу половину часу вона спала, а іншу – уявляла про те, як і про що буде говорити з Петром.

Сьогодні Львів зустрів її сонно та похмуро. Сірі хмари провисали над містом і наче давили на людей, псуючи настрій і викликаючи сонливість і тільки запах кави додавав нотки бадьорості у цей день. Додому приїхала на таксі. Глибоко видихнула взяла свої речі і пішла до додому.

У квартирі безлад. Речі порозкидані, посуд не митий, одяг не в шафі, упаковки від фаст-фуду та напівфабрикатів цілою горою на столику біля дивану. Петра не було в квартирі. А також, сьогодні, вона не відчувала, що це рідна квартира, що має бути затишок, комфорт, спокій, натхнення. Чи тільки зараз це зрозуміла? Для неї це все чуже… у душі щось занило, запекло, боліло. Це прийшло розчарування. От тільки у чому? Розуміла, що змучилася боротися за стосунки, у всьому догоджати. Завжди всьому шукала причину, бо знала у всіх конфліктах винні двоє. Але що вона зробить, якщо її кар’єра пішла угору? Відмовиться від можливостей?

Ходила по квартирі і не могла нічого робити. Думки, ніби зграя круків, не давали сконцентруватися на основному. Зупинилася біля фортепіано. Сіла, провела рукою.. а скільки часу я не грала? Довго… відкрила кришку, провела пальцями по клавішах і не зрозуміла коли, почала награвати улюблену мелодію. Їй ставало легше, музика ніби забирала те, що створювало біль. Кімнату наповнювала мелодія: легка, ніжна, повільна, сповнена добром та теплом. Злата зіграла декілька композицій, коли її думки злегка прийшли до ладу, почала розкладати речі з валізи.

Почувся звук замка, Петро вернувся додому з якимось хлопцем та величезними пакетами.

- Давай розкладай, і приставку включай, - Петро говорив радісними тоном.

- А твоя коли має вернутися? – худорлявий хлопець підняв пакети і направлявся в сторону кухні.

- Не знаю, «Петре, автобуса не було», то нащо перла до чорта на край світу? Зйомки в неї, актриса велика,  – на останніх словах хлопець скривився і закотив очі.

 - Да, це не в кайф. А ти тут чекаєш? Чи в тебе робота?

- Нєа, мене звільнили, шеф дурак, тільки малій не проговорися, бо я сказав, що попав під скорочення штату, - хлопець позіхнув, треба буде лад навести, бо кіпішуватиме.

- То вона одна працює?

- Так, та не перепрацюється, то там на сцені, то на зйомці. Велике діло на камеру говорити. А мені добре, он вже третій місяць відходжу від шоку, бо такого зразкового працівника звільнили, пивко відкривай.

Вони зробили в кухні бутерброди, відкрили пиво, чіпси і пішли до вітальні. Злата чула всю їхню розмову. Актриса… звільнили… бреше… обманює… не розуміє, не хоче щось робити… таке як паразит на дереві. Дівчина далі продовжувала сидіти біля фортепіано, коли хлопці зайшли до кімнати. Вона майже закінчила прибирати, залишилося винести обгортки від фаст-фуду і по пилососити килим. Зупинилися біля дверей і побачили, що кімната більш-менш прибрана, а потім сидячу біля фортепіано Злату.

- Сонечко, ти вже приїхала? Який сюрприз. А я тут з другом говоримо про роботу. Бо ти ж знаєш, щось я довго засидівся у дома.

- Про роботу? Чи про велику актрису, чи про шефа дурака? – Злата дивилася на нього і не розуміла, де той Петро, якого вона полюбила два роки назад. Де той щирий, веселий хлопчина, який хотів досягти висот у своїй сфері. Коли прийшов той момент, що їхні стосунки скотилися до такого?

- Злато, ти ж знаєш, я не винний, що мене звільнили!

- Так, ти не винний, святий, добрий. Піклуєшся про свою дівчину, яка утримує двох, розумієш її, підтримуєш, радієш за досягнення. Чи не так?

- Бачиш, яка ти в мене хороша, все розумієш, - Петро підійшов ближче і вже простягнув руки, щоб обняти, але дівчина піднялася із крісла і підійшла до вікна.

- Як святкування у сестри пройшли?

- Та нормально, все як завжди.

- Чи ти на нього не ходив? - їй надоїло продовжувати цю розмову. Що робити? Два роки стосунків коту під хвіст?