1. "Розуміння". Частина 8.

* * *

- Сергію Івановичу, німецька компанія погодилася з нашими умовами, вони хочуть підписати контракт.

- Чудово, Ольго! Готуй документи! Через тридцять хвилин нарада, скажи, щоб всі були без запізнень!

- Гаразд, як скажете, - дівчина поставила на стіл папки із звітами та вийшла з кабінету.

Сергій підійшов до вікна. Його офіс на дванадцятому поверсі відкривав чудову панораму на Київ. Теплий день, яскраво залита сонячним світлом вулиця. Середина робочого дня, тому на дорозі майже не має заторів. Чоловік набирає давно завчений номер і чує гудки. Через декілька секунд – рідний голос дружини.

- Привіт, ти як?

- Привіт, чудово! Дякую за квіти! Неймовірне поєднання піонів та тюльпанів! Так ніжно! Чекаю тебе на вечерю, готую дещо ну дуже смачне.

- Ти, моя ніжність! Радий, що тобі сподобалося, скоро постараюся бути! Цілую тебе.

- Цілую та обіймаю!

Чоловік відключив телефон, взяв документи, записник та лептоп. Через декілька хвилин розпочнеться нарада. Планували наступний місяць, розробляли стратегії, коли він перебив свого підлеглого і запитав:

- То вже липень? Навіть не замітив, як швидко час минув.

- Так, Сергію Івановичу, ми розробляємо плани на липень, - підлеглі перезирнулися між собою із здивованими поглядами дивилися на свого шефа.

- Значить так, з дванадцятого по двадцять сьоме я у відпустку. Тому, всі основні міжнародні контракти до дванадцятого маємо закрити, а із внутрішніми договорами ви і без мене впораєтеся. На сьогодні всі молодці, гарного дня, - встав із за столу, зібрав свої речі і вийшов із конференц залу.

Повернувся додому, по дорозі купивши улюблене біле напівсолодке вино дружини. Вероніка вже чекала чоловіка, накрила стіл, а в духовці своєї подачі чекало блюдо.

- Ти знаєш, я сьогодні пила каву і подумала про нашу поїздку – пригоду, тому приготувала піцу!

- А я по дорозі купив вино і вирішив, що ми скоро поїдемо у відпустку!

- Куди!?

- Сюрприз! Думаю, тобі сподобається.

Пара їла в тишині лиш раз через раз кидали погляди одне на одного та загадково усміхалися.Їхній тихий сімейний вечір, який вони провели лише удвох. Насолоджуючись одне одним.

Тих декілька днів до відпустки пролетіли у вирі подій та справ дуже швидко, і коли Сергій останнього дня роздавав настанови заступнику, сам не вірив у те, що завтра вони знову поїдуть за майже п’ятсот кілометрів від Києва у місто, яке їх закохало в себе і з новою силою подарувало любов.

Вероніка махала руками та дзвінко сміялася, коли вони виїхали із Тернополя в сторону їхнього маленького  містечка. Вона була такою щасливою і казала, що це найкращий сюрприз!

- Я така щаслива! Так хотіла сюди вернутися, дякую коханий!

- Радий, що вгадав із сюрпризом! Ми тут будемо тиждень! Матимемо час, щоб більше дізнатися про це місто.

- А де ми ночуватимемо?

- Ти знаєш, я знайшов непоганий готель, думаю, що тобі сподобається.

Приїхали в місто, повернули на одну із вулиць. По малій кількості будинків і великій кількості дерев, розуміла, що до центру ще далеко.

- Куди ми їдемо?

- Зараз все побачиш, тобі сподобається, обіцяю.

Машина зупинилася біля великого будинку із просторим газоном та альтанками. Бруківка від воріт вела до дверей будинку. Пара зайшла в середину, мила жінка записала їхнє замовлення та подала ключі від номеру. Піднялися на другий поверх, відчинили ключем замок та увійшли до великої кімнати в коричнево-бежевих тонах. Два вікна, широке ліжко, дерев’яні меблі із скляними вставками. Все поєднано із смаком та стилем. Затишний комфортний номер. Сергій закрив двері, поставив сумки і підійшов до вікна. Відсунув фіранку і відкрив двері.

- Вероніко! Ходи сюди!

Дружина підійшла до чоловіка, а він приставив до її очей долоні, так, щоб вона нічого не бачила. Допоміг прийти вперед, обняв заді і відкрив долоні. Вони стояли на балконі своєї кімнати, а перед ними відкривався прекрасний краєвид на озеро та місто. Неймовірно! Вероніка навіть нічого не промовила, просто дивилася у далечінь, як на другому березі від озера піднімаються пагорби, як на зеленому фоні чітко видно зорану землю, як деякі поля жовтіють колоссям. З іншої сторони видніються червоні дахи будинків, а поміж них куполи церков. Сергій обіймав дружину і радісно дивився на неї. Вона із таким захопленням споглядала на краєвид міста, що навіть не хотів додавати у цю мить слова чи порухи. Так обіймаючись спостерігали за заходом сонця, а потім ніжно торкнувся губами плеча Вероніки. Романтичний вечір удвох. Лише вони, ніч та місто, яке стало поштовхом для вогню їхньої любові. Вимкнули телефон, забули про всіх на світі і насолоджувалися одне одним.

Сергій приніс сніданок у ліжко. Її заплутане волосся, яке хвилями спадало на плечі, вона сиділа на канапі у Сергійовій футболці-поло, зігнувши ноги під себе і читала книгу. Він поставив піднос із омлетом з овочами та заварними тістечками на столик, а каву подав Вероніці. Вона так і сиділа усміхаючись. Надпила злегка кави з молоком і потягнулася до тістечка. Трішки заварного крему залишилося на верхній губі, а чоловік забрав крем поцілунком. Вони приїхали вивчати місто, а вже другий день пізнають одне одного. Того ранку сніданок не чіпали, лиш надпита кава та надкушене тістечко. Наступного дня подружжя все ж таки вийшло з номеру, щоб прогулятися містом. Придбати сувенір, випити кави десь у центрі міста, знайти старий, цікавий дворик, купити книгу про місто, познайомитися із цікавими людьми та ще багато іншого, що можна робити в місті за декілька днів.