1. "Розуміння". Частина 5.

Вероніка дивилася на свого чоловіка, а той думав над словами людини, яка бачила його всього лиш раз, а словами потрапила у самісіньке серце. Він міцно обняв її, усміхнувся і вони направилися до дверей костелу.

Зійшли в низ по вулиці, розглядали будинки та Вірменську церкву й обоє мовчали. Пройшли ще декілька метрів, сіли на лавку. Сергій обняв Вероніку, притулився щокою до потилиці та вдихав ніжний аромат її волосся. Проповідь в костелі торкнулася його серця. Кожне слово яке він почув – істинне. Чоловік має бути опорою для своєї жінки. Адже правда, вона покидає батьківський дім, щоб створити з ним сім’ю, і чоловік це повинен цінувати. Саме сьогодні, він зрозумів наскільки робота та кар’єра знищили їхні стосунки. Перестав бачити, як старається Вероніка, як підтримує сімейне вогнище, як сидить біля того багаття одна, бо він весь час на роботі чи у відрядження. Як переживала за його роботу, підтримувала у найважчі моменти і була вірою тоді, коли сумнівався у собі та своїх силах. Саме Вероніка, вона – його дружина надихнула на те, що він справиться із керуванням відділу і зможе нести відповідальність за ще двадцять п’ять осіб окрім себе. Протягом дев’яти років вона несла у своєму серці вірність, доброту, підтримку, щирість, любов. Кохання до нього. Несла клятву, яку дала йому перед Богом у теплий липневий вечір, стоячи перед всіма родичами та друзями у білому платті, в той момент, коли йому сказала «так», вона вийшла з  батьківської опіки та дому і пішла за ним, у їхню спільну життєву дорогу. Та останнім часом його дружина йшла одна, несла відповідальність шлюбу та берегла сімейне вогнище навіть тоді, коли він приносив в дім робочі проблеми, байдужість та холод. Вірила, що все налагодиться, ось чому так наполягала на цю поїздку, так до нього тулилася у тому будиночку у Карпатах і строго дивилася кожного разу, коли йшов у іншу кімнату, щоб вирішити робочі моменти по телефону. Вероніка – його щастя, життя, підтримка. Коли останнього разу він їй про це казав? Коли в останнє дарував квіти чи робив сюрприз, ставив їхні стосунки вище кар’єри?

Вони так гналися за добробутом, за комфортним життям, матеріальним достатком, що ще б трішки і втратили б себе. Адже у кожної людини рано чи пізно закінчується терпіння. То який би був наслідок? Сергій аж здригнувся від можливої картини і ще сильніше присунув до себе свою дружину. Вони так і сиділи обіймаючись  на лавочці в центрі міста.

- Вибач мене, що я через кар’єру ледь не втратив тебе і наш шлюб!

Вероніка насолоджувалася міцними обіймами свого чоловіка, боялася цю тишу порушити і дякувала Богу за те, що маленькі деталі створюють зміни у великому. Сонце ясно світило на небі і де-не-де купчасті хмарки і чуже місто навколо них, яке чимало дало осмислити.

- Та добре, що вчасно все зрозумів!

- Я кохаю тебе, - шепотів їй на вухо та усміхався. – Що може бути краще ніж неділя проведена удвох.

- А твій договір завтра? – дружина раділа, але розуміла, що не хоче проблем чоловікові.

- Я подзвонив до Олега. Він вже за нами їде. Тому, все добре.

- Люблю тебе. Йдем погуляємо, подивимося на місто, - жінка поправила шарф, провела рукою по волоссю, ніби вкладає його і піднялася з лавки.

- Ти не зголодніла? Адже ти майже нічого не їла, - чоловік винувато опустив очі, розуміючи, що через їхню сварку Вероніка не доїла свій салат, а іншого замовлення не дочекалася, бо вийшла з ресторану.

- Зголодніла! Давай знайдемо якийсь цікавий заклад!

- Добре! – взяв її за руку і неспішною ходою пара направилася на центральну вулицю міста.

Вони йшли по Вірменській вулиці, розглядали будинки, Вероніка фотографувала цікаві деталі та ліпнину, вулиці, краєвиди. Сергій відкрив пошук карти та ввів назву міста. Шукали фото будинків, біля яких зупинялися і читали про них інформацію. Знову вийшли на Площу Ринок. Дружина згадувала Львів чи Франківськ, а показувала на деякі будинки і казала, що вони схожі на ті, що є у Києві.

- Ти пам’ятаєш нашу першу квартиру?

- Ту, що була на Воздвиженській? Там були ще високі стіни і п’єц у кожній кімнаті, а ти завжди підсувала крісло поближче пічки, закутувалася у плед і так читала. Звісно пам’ятаю. Я хотів чим швидше з’їхати з тої квартири, але кожного разу як бачив, коли ти читала, то заспокоював себе думкою, що тобі комфортно. Хоча знаєш, я потім зрозумів, що це був не найгірший варіант. Чим я тоді керувався, щоб переїхати в іншу?

- Бо ти хотів жити ближче до роботи, - вона розсміялася від цих спогадів, - але так, ця квартира була чудовою, незважаючи на п’єц, сусідів та інші нюанси.

- От ні, вже в другій квартирі, ми чули сусідів так, ніби сиділи за одним столом.

Вероніка розсміялася і з того зупинилася на місті, а Сергій підхопив її на руки і закружляв з нею в повітрі. Коли опустив, вони завмерли, дивлячись одне на одного, поцілував її.

- Ти так само зробив… як колись..

- Як тоді, коли ми йшли до ратуші в Івано-Франківську. Там де я освідчився тобі.

- Угу, - дивилася ясними очима і боялася лишнім порухом чи словом зруйнувати мить. Давно вона не була такою щасливою

- Моя сила у тобі, моя сила з тобою. Завдяки тобі я досягнув стільки, ми все маємо. Це все твоя робота, саме сьогодні я це зрозумів. Ти найкраща! Щастя моє! – Сергій провів пальцями по щоці, нахилився та поцілував ніжно та легко. – А тепер йдемо їсти! Я хочу їсти! Повітря навколо них розлилося щирим сміхом дружини. В цей момент їм все одно на прохожих, є тільки вони і їхня любов.