1. "Розуміння". Частина 2.

Вони вийшли на площадку і завмерли від краси. Івано-Франківськ як на долоні: із червоними дахами та шпилями, куполами церков та хрестами соборів, рядами однакових будинків та багатьох дерев. На дворі травень, на площі біля ратуші цвітуть каштани, біліють де-не-де декоративні дерева, вдалині зеленіє парк імені Тараса Шевченка.

- Дивися, як тут гарно… - дівчина стояла, захопившись красою. – Так чудово, легко, просто, чарівно. А уяви, як тут ввечері, коли все освітлюється.

- Так, гарно.

І тут звідкись почала грати музика…

- Саксофон? Сергію, ти чуєш цю гарну мелодію?

- Чую, - а серце билося такими ритмом, ніби він зараз не стояв біля своєї дівчини, а пробігав марафон, розумів, що саме зараз прийшов час та момент.

Оглядовий майданчик навколо вежі круглої форми, тому дівчина не могла бачити, що на іншій стороні стоїть музикант та грає на саксофоні музику, біля нього флорист із букетом квітів з її улюблених рожево-білих троянд, а також приготовлене шампанське та бокали для них і помічників. Фотограф відійшов на декілька кроків, підбираючи вдалий ракурс для фото, щоб зняти кожну мить, секунду, емоцію між двома закоханими.

- Вероніко… знаєш, ця поїздка, відпустка, не просто так. Таке красиве місто і ти… Вчора, роблячи останні приготування, розумів, що найщасливіший, що хочу бути поруч з тобою і чути твій сміх. Та ранкова кава, сніданки, життя. Хочу щоб ми були разом завжди.. ти частина мого серця, мені вже не звично без тебе.

Якщо у тебе такі ж почуття, то стань моєю дружиною… - Сергій опускається на одне коліно, витягає маленьку велюрову коробочку темно-синього кольору, відкриває її, а звідтам виглядає невелика обручка з білого золота, елегантно оздоблена камінням, вишукана і дуже ніжна.

У дівчини б’ється серце наче в маленької пташки. Всі емоції змішалися в одне: радість на обличчі, очі вологі від сліз щастя, а в душі веселиться і стрибає від неочікуваного прекрасного сюрпризу, немов мала дитина. Розуміла, що пауза трішки за довга, що час дати відповідь. Сконцентрувалася, заставила себе в думці декілька разів повторити відповідь, щоб голос не тремтів, простягнула руку хлопцеві і сказала те довгоочікуване та бажане «Так». Хлопець одягає каблучку, підводиться та несміло, поволі, ніжно торкається її губ. На фоні Франківськ, музика саксофону, флорист підніс квіти та бокали з шампанським. Фотограф радісно знімає всі моменти і розуміє, що весь задум хлопця(а тепер вже нареченого) вдався. Вони двоє щасливі. Вероніка тулиться до Сергія і розуміє, що вчора він все це організовував: бігав, стрався, переживав, щоб все вдалося, а вона навіть не задумалася про таку можливість подій. Всім налили в бокали, а музикант вигукнув «За молодих!» Далі почулося вітання від фотографа та флориста. Через декілька хвилин пара спускалася вниз, працівники музею теж їх вітали. Змінили локацію для фотосесії і щасливі повернулися до готелю.

* * * 

Минуло три дні від їхнього освідчення, а вона лише сказала про це мамі. Хотіла цю тендітну мить щастя зберегти лише для себе, бо це так неймовірно, так прекрасно. Насолоджувалися одне одним та ідилією у стосунках. За вечерею розмовляли про весілля і кого запросять. Сергій розповів про розмову з Катею. Вероніка розсміялася і розказала своєму нареченому, що її подруга не перший раз вгадує майбутнє.

Приїхавши до Львова пізно ввечері, посилилися до готелю, пили на балконі чай. Дівчина пригорталася до хлопця і розглядала відблиски ліхтарів на вулиці міста.

- Ти знаєш, прекрасний вечір, хочу, щоб такі в нас були і в Києві, хоч ми завжди зайняті роботою.

- Так, було б чудово, знаєш, я така щаслива. Не хочу щоб ця відпустка закінчувалася.

- Розумію тебе, - хлопець провів долонею по волоссі і поцілував чоло. - Моя радість, згадаю твої очі на вежі ратуші, і ніби хочу назад вернутися в той день, хоч я так хвилювався.

-  Люблю тебе, - дівчина притулилася ще ближче, обняла.

- І я.

Запала тиша, і тільки гомін вулиці створював шум, а навколо них був їхній особистий світ, якому ніхто не міг завадити. Чарівний вечір у Львові. Їхня маленька казка на двох.

 * * * 

Ясний липневий день. У заміському готелі Києва всі метушяться і поспішають. Через півтори години розпочнеться церемонія. Останні приготування, репетиція музикантів, перевірка всіх пунктів організатором, зустріч перших гостей… Ось-ось розпочнеться весілля.

Великий сад на території готелю став чудовою локацією для виїзної церемонії. Все у смарагдових тонах з маленькими елементами фуксії та пудри. Арка оздоблена квітами та стрічками, навколо неї свічки та інший декор, з права велика фото зона з похожим декором, на кріслах атласні банти з чергуванням кольорової гамми весілля. Доріжка по якій йтиме наречена посипана пелюстками, на кріслах перших двох рядів справа та зліва від доріжки, стоять згорнуті паперові конверти у яких пелюстки та рис.

Останні приготування наречених, батьки та свідки зайшли підбадьорити їх у такий важливий момент. Фотограф знімав всі моменти. Матері витирали сльози від щастя, а чоловіки налили собі по бокалу віскі і скурювали певно не першу і вже не другу цигарку за сьогодні, хоч давно вже кинули. Але сьогодні їхні діти роблять такий крок у житті, а самі ще згадують, як ті були маленькі і так потребували їхньої опіки й турботи.