1. "Розуміння"

«Розуміння»

Над горизонтом світало, до напіввідчиненого вікна машини долинала тиха пташина мелодія. Темно-сірій позашляховик направлявся у пункт призначення.  За кермом високий чорнявий чоловік із сіро-зеленими очима, гострим носом та схудлим лицем, на якому проявлялася густа чорна щетинна, почув не дуже приємний звук, який прогуркала його машина. Він гримнув кулаком по рулю і зморшка між бровами стала ще глибшою. Жінка пильно глянула на свого чоловіка, але не стала питати в чому справа, вона часто читала все по його обличчю. Що він робив, про що думав, хотів, мріяв; розуміла про що буде розмова чи, можливо, скандал… От і зараз… ще одна крапля – чоловік просто вибухне від злості. Машина… поїздка… Карпати… столиця.  Мовчки дивилася на дорогу і думала, чи щось ця поїздка покращила у їхніх стосунках?

Сьогодні недільний ранок, вони мали ще відпочивати, насолоджуватися природою та присутністю одне одного. Тільки знову неочікуваний дзвінок, коротка розмова і вони направляються додому, у Київ. Єдине, що сказав Сергій, це два слова: новий договір. Бути керівником -  занадто багато грузу нести на своїх плечах. Чоловік справлявся зі всіма обов’язками та вимогами, але плата за це – сімейне життя на межі краху. Спочатку вона сварилася з ним, кричала, скандалила, ображалася, казала, що робота – це його коханка.

 *  *  *

Вона була його підтримкою, коли він лише починав свою кар’єру, але потім їй не вистарчало його у всьому. Лягала спати тоді, коли ще Сергій на кухні доробляв проекти, а прокидалася і на тому ж столі знаходила записку «Кава в турці, я на роботу». Приходив змученим і всі свої переживання та робочі проблеми ніс у дім. Вероніка ще намагалася підтримувати, вислухати, зрозуміти, змовчати, коли чоловіка переповнювали емоції і йому потрібно виговоритися… Та одного разу виговорилася вона. Сказала, що так не може, що не бачить його, що вже не пам’ятає, коли останнього разу вони гуляли по оболонській набережні, в парку, прогулювалися про Хрещатику чи навіть разом вечеряли. Чоловік попросив вибачення і єдине, що сказав – робота. «Ти ж знаєш, що моя робота…» Вона не дослухала, пішла у спальню і не хотіла далі слухати, це було не виносимо.

Вони разом навчалися в магістратурі. Потім попали в одну фірму і так розпочалися їхні стосунки. Розуміли одне одного з півслова, уважність до деталей та спільні пріоритети, створювали чудовий тандем з їхньої пари. Ще через рік стали жити разом, а потім неочікувана та романтична пропозиції руки та серця.

Доклали чимало зусиль, разом отримали відпустку і поїхали по найцікавіших містах західної України. Львів, Франківськ, Луцьк, Тернопіль та інші місця, які траплялися їм по дорозі, що Вероніка позначила на карті, заздалегідь продумавши всю подорож. У Тернополі хлопець пропав на півдня, але вона тоді не замітила, бо знала, що у цьому місті живе її одногрупниця  Катя, з якою вони вчилися чотири роки. До поки була з колежанкою на каві, Сергій встиг купити обручку, от тільки не знав, в якому місті зробити коханій пропозицію.  Катя – середнього зросту кароока шатенка, яка попри добрі знання менеджменту, іноземних мов, світських подій, була давньою мандрівницею і податися у якісь пригоди та мандри для неї ніколи не було проблемою. Певно, за любов до подорожей вона вміла балансувати і поєднувати у собі це все. Так само і на четвертому курсі, Вероніка зовсім не здивувалася, коли поруга сказала, що заручена і повертається додому, у рідний Тернопіль. Коли до них підійшов Сергій, друзі довго говорили, а потім Катя усміхнулася на всі тридцять два і сказала:

-  Львів прекрасний, але там дуже багато людей навколо, навряд чи вдасться побути удвох, а от Франківськ і оглядовий майданчик ратуші, було б чудово, - Сергій на неї дивися круглими, здивованими очима.

- Я питалася у Каті про цікаві місця, куди ми їдемо, і найкращі оглядові майданчики, по дорозі розкажу детальніше, - Вероніка обняла подругу і повернула у сторону машини, бо телефон розрядився і вона пішла за портативним.

- Не забудь, вона любить музику саксофону. Затримайтеся у Франківську, ратуша, квіти, саксофон – буде оригінально та романтично.

- Звідки ти знаєш? Вероніка здогадалася?

- Подруга не знає, але ж я по тобі бачу. Та й пора вже, скільки можна відтягувати? Сподіваюся, що допомогла. Чекаю запрошення на весілля.

- Дякую, бо я справді не знав, де краще зробити, і думав, як це організувати у Львові, - Катя усміхнулася на те, що не прогадала, її інтуїція ніколи не підводила.

- Поїдьте до Львова після Франківська, адже там дуже гарно, і ця казка чарівного міста створить незабутні враження та емоції про поїздку, відпустку, заручини.

- Гаразд, дякую за допомогу.

- Радію за вас обох, - дівчина усміхнулася, а за пару метрів від них зупинилася машина. З неї вийшов чоловік, а маленький хлопчик трьох років побіг в мамині обійми.

Вероніка ще довго розказувала про розмову з подругою. Ділилася враженнями про поїздки Катерини, пригоди, їхнього синочка Дениска і як рада за подругу. А Сергій думав про своє, думав про найважливіший крок у їхніх стосунках, і на його серці було так безтурботно і тепло, бо Вероніка була його радістю, щастям, ніжністю.

Він дуже переживав, щоб сюрприз вдався, і намагався скласти чіткий план, щоб кохана нічого не зрозуміла. Вдав, що знову потрібно зробити термінове завдання, а дівчина пішла гуляти по місту. Домовилися, що біля кожної цікавої споруди буде робити фото та надсилати йому. Тоді Сергій знав де його дівчина, що не зустрінеться з нею ненароком. Повертався до готелю щасливим, йому все вдалося. Завтра найвизначніший день в житті, в їхньому житті. Вероніка повернулася із різними пакунками, а усмішка не сходила.