Розділ ІІІ. «Кінець старого і початок нового». Епілог

Епілог

Наші дні. Королівство Тагат. Десь у селищі Ларт.

День сьогодні був теплим та сонячним. Ніжачись у ліжку, Естер дивилася на чоловіка, що міцно спав поруч із нею. За ці роки Ераст помітно змінився. Його скронь торкнулася легка сивина, а довкола очей розсипалися дрібні зморшки. На мить, дівчина замислилася «А як би вона виглядала у зрілому віці? Які б зміни торкнулися її обличчя, волосся і тіла? Можливо б у неї також з’явилася сивина, а лице прикрасили зморшки».

- Про що задумалася, принцесо?

Поки дівчина блукала у власних думках, капітан вже встиг прокинутися і тепер також милувався своєю коханою.

- Про те, що сьогодні дуже гарний день. І я б хотіла провести його разом з тобою і Девісом. Як щодо пікніка?

Очі Естер блищали, а на губах сяяла хитра усмішка. Ераст добре знав цей погляд. Він означав, що дівчина вже щось задумала і зробить усе можливе, щоб втілити це у життя.

- Я хотів дещо закінчити сьогодні у майстерні.

- Я дам тобі час до обіду. Роби все, що хотів, але потім – ти мій. Лише на один день. Домовились?

- Ти ж знаєш, що тобі я не можу відмовити.

Ераст усміхнувся притягуючи Естер до себе та лишаючи на її губах пристрасний поцілунок. 

Минуло майже чотири роки, відколи Ераст і Естер, з’їхали з дому у Нотвері та переїхали у своє власне житло за містом. Дівчина вже давно мріяла про спокійне і тихе життя. Адже, в присутності людей вона й досі почувалася невпевнено та трохи лячно. Їй постійно здавалося, що хтось з перехожих почне тицяти у неї пальцем, звинувачуючи у зраді чи ще якихось гріхах. Через це, принцеса рідко коли виходила на двір і майже ніколи не гуляла вулицями наодинці. А дізнавшись про вагітність, дівчина й взагалі відмовилася від прогулянок, намагаючись таким чином уникати людей.

Тож Ераст зробив те, що вважав правильним у цій ситуації. Він купив невеликий клаптик землі у селищі Ларт, що знаходилося в годині їзди від містечка Нотвер та побудував для них простору хатину. Вікна їх нового будинку виходили на урвище, об скелі якого без перестану билися хвилі неспокійного моря.

Деймос знав, як Естер полюбляла сидіти годинами біля широкої води у Нотвері. Саме через це, він й обрав місце з видом на море.

Чоловік й досі пам’ятає, як переступивши поріг нового дому, Естер із новонародженим сином, стояла посеред кімнати і тихо плакала. Тоді вона не промовила жодного слова. Але капітан добре знав, що його кохана була неабияк щаслива у ту мить. Тому, обережно витираючи її мокрі щічки від сліз, Ераст цілував дівчину у волосся і тихо обіймав за тендітні плечі.

Саме тоді й почалося їхнє спільне і нормальне життя наодинці.

Естер нарешті перестали переслідувати кошмари. За роботою і клопотами, вона більше не згадувала про ті важкі роки, проведені у сирій і темній камері. Капітан також не сидів без діла. Відкривши в собі любов до різьблення, він часто пропадав у своїй майстерні, створюючи різні предмети із деревини, а потів возив їх до Нотвера, де продавав за досить вигідними цінами.

Їх син Девіс зростав здоровим та досить кмітливим хлопчиком.

А ще були Еліот і Шарлі, які час від часу навідувалися до них. Хоча, насправді вони приїжджали лише заради малого бешкетника.

- Мамо дивись, як вмію… мамо…мамо…

Бігаючи по кухні, Девіс щоразу відволікав Естер від приготувань, намагаючись привернути до себе її увагу.

- Та ти просто розумник.

Поглянувши, як син вправно перестрибує з однієї дощички на підлозі на іншу, дівчина весело усміхнулася. 

Корзина для пікніка була вже майже зібрана. Лишалося тільки нарізати фрукти і дістати із льоху пляшку вина, яку їм подарував Еліот в честь новосілля.

- Я вже є.

До будинку увійшов Ераст.

- Дивись, що у мене є для тебе.

Чоловік дістав з кишені маленького коника, вирізьбленого із дерева і передав його Девісу.

- Коник…

Хлопчик весело зареготав і одразу ж побіг бавитися своєю новою іграшкою.

- У нас вже ціла колекція тих коників.

Провівши поглядом сина, що зник за дверима, Естер втомлено зітхнула, продовжуючи нарізати фрукти.

- Йому до вподоби, а мені не важко.

Капітан підійшов ззаду до дівчини і міцно обійняв її за талію.

- У мене і для тебе дещо є.

Чоловік запхав одну руку до кишені своїх штанів та витягнув звідтам невелику дерев’яну коробочку із металевою ручкою з правого боку.

- Що це?

Витерши руки об фартух, дівчина взяла коробочку і уважно почала розглядати її. Річ була відносно не великою. Вона легко поміщалася у Естер на руці. На кожній з її сторін були вирізьблені відмінні один від одного малюнки. З одного боку це було величезне дерево, що розкинуло свої віти посеред пустелі. З іншого – хатина десь у лісі. Ще був місток через глибоке урвище. І палац, що літав над землею. А на кришці – острів, що височів над морем і з країв якого стікали водоспади.

Спочатку Естер подумала, що це просто малюнки. Та придивившись уважніше вона раптом збагнула…