Розділ ІІІ. «Кінець старого і початок нового». Глава 43

Глава 43

Наші дні. Королівство Тагат.

Цілих пів року знадобилося Ерасту, щоб повернутися додому. Він боявся, що не встигне до Естер. Адже, п’ять років це надто великий термін. За цей час, навіть, сильні чоловіки не здатні витримати у в’язниці Тагата. А що вже говорити про тендітну дівчину. Тому, капітан гнав свого коня так, ніби від цього залежало його власне життя.

Опинившись у столиці, перше, що зробив Деймос – витребував для себе аудієнцію у короля.

Сказати, що Карл був здивований, коли біля його ніг з’явилося дві голови, від яких вже нестерпно тхнуло, означало не сказати нічого.

- Я виконав свою умову. Завершив війну і розгромив Ядогар. Тепер і ти виконай обіцяне.

У своєму висловлювані Ераст був холодним та жорстким. Він втомився за цих п’ять років, а тому більше не хотів грати ні в які ігри. Чоловік бажав лиш забрати Естер і поїхати звідси якнайдалі.

- Що ж. Угода є угода.

Відповів король, все ще з німим жахом дивлячись на голову Рауля, що тепер валялася у його кабінеті.

- Проведіть його до тієї зрадниці! І не забутьте передати вартовим сувій!

Давши вказівки своїм людям, Карл махнув рукою, даючи зрозуміти, що більше не бажає бачити нікого.

- Наказ Його Величності відпустити ув’язнену!

Опинившись у в’язниці, Ераст на якусь мить застиг. Страх і хвилювання переповнювали його з середини.

- Приведіть ту, із західного крила.

Переглянувши сувій, та переконавшись, що там і справді стоїть підпис та печатка короля, один із вартових дав наказ своїм двом молодим помічникам піти по дівчину.

Для Деймоса очікування перетворилося у цілу вічність. Він міряв кроками сиру кімнати, постійно поглядаючи туди, де зникли вартові.

- Жива ваша дружина. От тільки не скажу, що здорова.

Чоловік, що залишився із капітаном, почав перекочувати між пальцями мідну монету, яку щойно дістав із кишені.

- У таких камерах люди часто…

Він покрутив пальцем біля скроні, натякаючи на те, що в’язні дуже часто божеволіють.

- Якщо ви з нею щось зробили…

Ераст вже був готовий накинутися на цього самозакоханого нахабу та стерти з його обличчя цю ідіотську усмішку. Коли позаду почулися приглушені кроки.

Естер увійшла до кімнати у супроводі двох вартових. Її погляд був порожнім і, здавалося вона не дуже розуміла, що тут коїться.

- Естер…

Деймос обережно підійшов до дівчини.

- Це я, Ераст. Я прийшов по тебе. Прийшов забрати тебе звідси.

Спочатку, принцеса не реагувала. Ледь тримаючись на ногах, вона просто дивилася на капітана, намагаючись збагнути – це знов з нею бавиться свідомість, чи все ж таки це реальність.

- Ерасте?

Її голос був дуже тихим і хриплим. Вона так давно ні з ким не говорила, що вже й забула, як це.

- Так, принцесо, це я.

Руки чоловіка тремтіли, так само як і його голос. Він дивився на неї і не впізнавав у ній тут веселу і стійку дівчину. Її волосся відросло. Та від бруду воно було неохайним і засмальцьованим. Очі запали. У них більше не горіло життя, лише порожнеча і байдужість. Одяг, давно вже брудний та порваний, висів на худорлявому, майже кістлявому тілі дівчини. 

- Мені певно знову вважається?

Вона зверталася більше сама до себе. І це лякало чоловіка. 

- Ні, принцесо. Не вважається. Це дійсно я.

Торкнувшись брудної та тонкої руки Естер, Деймос відчув, як вона здригнулася. Він не знав чи це від страху, чи це від чогось іншого, однак така її реакція розбивала йому серце.

Не бажаючи більше лишатися у цьому місці, Ераст підняв дівчину на руки і пішов геть.

Від неї тхнуло сирістю, брудом і ще чимось незнайомим. Та, капітану було байдуже на це. Головне, що вона вижила. Зуміла протриматися у цьому пеклі і дочекалася його.

- Я заберу тебе звідси.

Ераст винайняв для них карету, щоб уникнути зайвих поглядів перехожих. Та навіть у середині, чоловік все ще продовжував тримати дівчину на руках, даючи зрозуміти, що тепер вона у безпеці.

- Відвезу туди, де тебе більше не потурбують.

Всю дорогу до Еліота, він розмовляв із Естер. А вона лиш тихо тулилася до нього, час від часу провалюючись у неспокійний сон.

- Мені потрібна гаряча ванна і твій цілющий відвар.

Коли двері перед Ерастом відчинилися, він із Естер на руках увійшов до брата, не давши йому промовити і слова.

- І тобі привіт, брате.

Зачинивши двері, Еліот поправив свої окуляри і поглянув спочатку на чоловіка, а потім і на брудну та худу дівчину на його руках.

- Коли ти повернувся?

- Сьогодні.