Розділ ІІІ. «Кінець старого і початок нового». Глава 42

Нове життя нас часто лякає. Так вже склалося, що ми до нестями боїмося втрачати старі спогади, якими б болючими вони не були. Однак, зумівши відкинути сумніви та почавши все з чистого аркушу, саме у новому житті ми здатні знайти спокій і тишу, про яку так часто мріємо.

Глава 42

Наші дні. Десь на кордоні королівства Ядогар.

Минуло вже довгих три роки, відколи Ераст покинув Тагат і рушив зі своїм військом до земель Ядогару. Подолавши безжально-пекучу пустелю та перетнувши широку річку Рут, де на них чекали різні випробування, в тому числі й малі бої із ворогами, невеликий загін капітана Деймоса нарешті дістався кордонів Ядогару.

Тут не було високих мурів, чи густих лісів з монстрами і вартові не стояли за кожних п’ять метрів один від одного. Та Деймос добре знав, що це лише омана. Багатий сахірами Ядогар використовував зовсім інші методи захисту.

Магічні пастки були їхніми головними і непомітними перевагами в рукавах.

Саме тому, військо Тагата ніколи не вело битв під самими кордонами Ядогару. Всі військові походи між цими двома королівствами завжди відбувалися на нейтральній стороні. Там, де шанси на виживання у всіх були рівними.

То ж заради чого тоді була вся ця війна, якщо ніхто не намагався нападати на кордони? А все дуже просто. Кожне королівство намагалося знесилити свого супротивника. Чим більше людей помирало на полі бою, тим слабкішою ставала міць короля. Це була радше політично-тактична гра, націлена на капітуляцію у стінах самого королівства. Правителі Тагату і Ядогару ніби гралися один з одним, випробовуючи витримку та силу власного народу.

Звісно ж, були випадки, коли невеликі загони військових, все ж намагалися пробити захист на самих кордонах. Однак, їхні спроби майже завжди були провальними. Навіть зрада Енеонори не допомогла війську Ядогару перейти через браму Волеса. Хоча вони були дуже близько і мали всі шанси увірватися у володіння Тагату.

Стоячи за крок до володінь Ядогару, Ераст не міг стримати власного тріумфу. Він знав, що ще рано святкувати перемогу. Адже, попереду на них чекав довгий шлях просторами цього проклятого королівства. Та його загін вже зробив щось не можливе. Вони перші за довгі роки, хто зміг дійти до кордонів Ядогару, не зазнавши при цьому людських втрат. 

- Чому ми зупинилися?

Поряд із Ерастом опинився кремезний чолов’яга на ім’я Лет. Він був вправним воїном, спритним та дужим чоловіком. У кожній битві, Лет віддавався на повну, і забрав життя не одного сахіра. Все його тіло було розмальоване захисними символами, а в довжелезну бороду вплетено артефактні кільця, що мали властивість щита. Їх чоловік дістав в одній зі своїх битв, коли був ще надто юним. Адже, ні для кого не було секретом, що воїни Тагата отримували захисні артефакти, забираючи їх у загиблих або полонених сахірів. 

- Тут скрізь пастки.

Деймос уважно дивився поперед себе, ніби намагався щось розгледіти.

- Я нічого не бачу.

У цьому поході Лет був правою рукою капітана і за цих три роки став йому справжнім другом. А ще він був гордовитим, самовпевненим та впертим чоловіком. Через що рідко міг бачити далі власного носа.

- Це місце занадто відкрите, щоб його ніхто не охороняв.

Ераст витягнув свого меча та, торкнувшись повітря перед собою, відчув раптом щось тверде.

- Стіна? Але як?

У подиві, Лет підвів свої густі брови до гори.

- Не забувай з ким ти маєш справу.

Капітан торкнувся мечем ще у декільком місцях, остаточно переконавшись, що перед ними прозора, магічна стіна.

- Кляті сахіри!

Сплюнувши у бік, Лет повернувся до воїнів, що весь цей час стояли позаду.

- Ну, от і прийшли. Далі дороги немає.

Чоловічій гул піднявся серед присутніх. Подолавши такий нелегкий шлях, вони не мали жодного бажання повертатися назад ні з чим.

- Не поспішай так.

Ераст поклав свою руку на плече друга. А потім звернувся до свого війська.

- Ми не повернемося додому, доти, доки у нас не буде голови короля Ядогара! Не для того ми здолали стільки перепон, щоб зараз просто взяти і повернути назад!

- Але як нам пройти стіну?

Почувся голос з натовпу.

- Я ще не знаю. Але обов’язково щось вигадаю.

Ераст не хотів брехати своїм людям. Адже, саме на довірі один до одного, вони й змогли пройти цей довгий шлях.

- Друже, не хочу тебе засмучувати, та перед нами не просто стіна, яку можна перелізти чи розбити. Перед нами, най йому грець, магічна споруда. Яку ми навіть не бачимо.

Лет завжди був готовий підтримати свого друга. Та цього разу він не вірив у успіх.

- Кажеш, магічна...

Деймос на мить задумався, а потім, розвернувшись до прозорої стіни та зручніше вхопивши свого меча, що є сили вдарив по повітрю.

Від удару земля помітно затремтіла під ногами всього загону. А в повітрі застиг глухий звук, що відлунням відбивався в головах присутніх.