Розділ ІІ. «Часи до великої війни». Глава 41

Глава 41.

Того вечора, король Тагату так і не наважився вийти надвір, щоб супроводити брата у дорогу. Він ховався у власному кабінеті, втомлено споглядаючи на вечірні вогні, що в саду запалювали його слуги. Йому було надто боляче дивитися Миру у лице, знаючи, що більше ніколи його не побачить. Інший правитель давно вже б стратив зрадника, не змигнувши й оком. Та, Славір не міг так вчинити з єдиною рідною людиною у своєму житті. Вигнання було одним із вірних рішень, яке король бачив у ту мить.

- Правителю, радники вже чекають на вас.

Тулій, як і завжди, тихо з’явився в кабінеті Славіра, змушуючи того ненароком здригнутися.

- Гадаєш, я вчинив правильно?

Славір продовжував стояти спиною до свого слуги, не знаходячи в собі сил поглянути йому у вічі.

- Ви вчинили великодушно.

Прозвучала тиха, але така впевнена відповідь старого.

- Мабуть, я мав би його стратити за зраду. Та я не зміг, Тулію. Любов до брата зробила мене слабким. І я відчуваю, що колись сильно пожалкую про цю свою великодушність.

Все ж повернувшись до Тулія, чоловік сумно усміхнувся.

- Не варто шкодувати про те, що вже вчинено, правителю. Краще подумайте про сьогодення і майбутнє власного королівства. Вашому народу потрібен король, який не носить на своїх плечах тягар минулого.

- Твої слова, як завжди, влучні, старий друже.

Славір підійшов до вірного слуги і по-братськи поплескав його по плечу.

- Щоб я без тебе робив?

- Гадаю, і далі б стояли біля вікна, сумно спостерігаючи за вечірнім садом.

На обличчі Тулія з’явилася ледь помітна усмішка, яка неабияк порадувала невтішного короля.

Радники вже давно очікували на прихід короля. Вони сиділи за довжелезним столом та активно обговорювали останні новини. Вигнання Першого радника та його дружини з королівства не виходило у них з голови. Всі ці чоловіки чудово знали, що тепер за місце правиці короля доведеться неабияк поборотися. А тому, сьогодні кожен вбачав в один одному особистого ворога.

- Його Величність! Король Славір!

Вартовий, який стояв на вході до зали, офіційно представив появу короля, змушуючи всіх присутніх вмить замовкнути.

- Всім вам відомо, що мій брат Мир виявився зрадником. Він намагався скинути мене з престолу, а зайнявши моє місце пустити до Тагата наших ворогів, що сьогодні звуть себе Ядогарцями.

Велично сівши на своє місце, Славір уважним поглядом оглянув всіх присутніх.

- Також, ні для кого не секрет, що я проявив небачену великодушність, дозволивши зраднику покинути Тагат і ніколи не повертатися сюди. Однак, це вперше і в останнє, коли я дарую свою милість. Наступного зрадника чекатиме миттєва смерть, а весь його рід буде позбавлено титулів та відправлено до в’язниці. І вже перед народом на чесному суді будуть вирішувати їх подальшу долю.

Від заяви короля, обличчя радників вмить побіліли. Їм вперше доводилося бачити свого правителя таким розлюченим і рішучим водночас.

- А тепер, власне поговоримо про те, для чого я вас сюди й зібрав.

Пробігшись по зляканих лицях своїх підданих, Славір задоволено усміхнувся.

- Я хочу, щоб усіх сахірів, що мешкають на території Тагату стратили.

- Правителю, але як?!

Радники розгублено поглядали один на одного, намагаючись збагнути, чи не жартує бува їхній король. Втім, зрозумівши, що слова Славіра були цілком серйозними, не на жарт занепокоїлися.

- Правителю, дозвольте переконати вас в протилежному.

Найстарший із радників, сивоволосий чоловік, першим виявив сміливість звернутися до короля.

- Ну, спробуй.

Хижо всміхнувшись, Славір все ж дозволив чоловікові говорити.

- Страта сахірів вельми необдумане та поспішне рішення, правителю. За вашим наказом, ми ретельно вивчали записи Першого радника. І дізналися з них дещо цінне. Його світлість, Мир, вклав чимало магії у фортецю Волеса. Ще він створив межу, яка надійно захищає нас від Пожирачів. І наділив воїнів захисними символами, що здатні протистояти нашим ворогам.

- До чого ти хилиш?

Славір починав помітно нервувати.

- Якщо вірити тому, що ми прочитали – магія не вічна, правителю. З часом всі чари вашого брата розвіються і ми залишимося беззахисними перед ядогарцями. А тим тільки те і треба. Дозволь залишити сахірів живими. Їхня сила здатна підтримувати нашу безпеку. Нехай вони живлять стіни фортеці. Стежать за цілісністю межі та навчають наших воїнів захищатися від магії ворогів.

- Зроби їх вірними собі. Змусь боятися себе і за кожен непослух жорстоко карай. Але не вбивай сахірів, правителю.

До старого радника приєднався інший, трохи молодший.

- Ми також не у захваті від сахірів. Вони підлі та хитрі. Однак, без них ми приречені програти у битві з Ядогаром.