Розділ ІІ. «Часи до великої війни». Глава 39

Глава 39

 З моменту сварки між Славіром та Миром і появи Пожирачів в столиці минуло вже кілька обертів місяця. З того часу брати майже не спілкувалися та намагалися уникати будь-яких зустрічей. 

Король, як і годиться правителю цілої держави, щоденно продовжував брати активну участь у справах королівства, зустрічатися із радниками та представниками великих міст. Тоді, як Перший радник, весь час ховався у власному кабінеті, годинами вирішуючи питання, які були відомі лише йому одному. Дружина Мира також не сиділа без діла. Вона досить швидко перебрала на себе роль господині дому, та без вагань почала носити зміни в розмірений устрій палацу.

- Що це, Марто?!

Запитав якось у однієї зі служниць роздратований король, помітивши, як одна із зал палацу сильно змінилася.

- Леді Лада наказала переробити облаштування зали.

Тихо і трохи боязко відповідала дівчина, ховаючи наляканий погляд у низькому поклоні. Тепер, замість темних кольорів і практичних речей тут панувала розкіш і якась дивна атмосфера кричущої непристойності, що неабияк дратувала короля.

- Леді Лада?

Славір на мить застиг у подиві. Він знав, що дружина його брата досить неординарна та зовсім не тиха особистість. Адже за цей час вона встигла себе проявити. Втім, король і гадки не мав, що жінка зможе собі дозволити вносити зміни у оформлення внутрішнього простору його дому.  

- Його світлість Мир звелів виконувати будь-які забаганки його дружини.

Марта так низько схилялася перед правителем, що здавалося ще трохи і вона сяде на мармурову підлогу.

- Значить Мир.

Славір вкотре задумливо оглянув залу, яка тепер викликала лише почуття огиди і дивного дискомфорту. Те, що робила Лада йому явно не подобалося. Та обговорювати це зі служницею він не мав жодного бажання.

- Можеш йти, Марто. І скажи Тулію, що я чекаю його у кабінеті.

- Як скажете, правителю.

Налякана служниця миттю вибігла із зали, залишивши свого правителя наодинці.

Звісно ж, король розумів, що рано чи пізно в його житті, чи житті його брата з’явиться жінка, яка внесе зміни у побут палацу. І звісно ж, він готовий був прийняти це з радістю. Однак, новоспечена дружина Мира чомусь не викликала теплих, і тим більше полюбовних, почуттів у чоловіка. Було в ній щось таке, що породжувало в душі Славіра глибоку недовіру. Щось в її поведінці, погляді і, навіть, посмішці, викликало у короля роздратування та незрозумілу лють. Здавалося, вона займала собою увесь простір. Її було так багато, що від цього починало нудити.

 Славір не міг пояснити, чому ці емоції проявлялися в присутності начебто вродливої та розумної жінки. Та факт залишався фактом. Він не любив Ладу, а від того й не бажав впускати її ні у власне життя, ні у життя свого брата.

Трохи роздратований, ще раз оглянувши залу, що тепер була схожа на бенкет марнославства, чоловік швидким кроком попрямував до кабінету.

- Можливо, хоч ти мене потішиш гарними новинами?

Запитав все ще роздратований Славір, зустрівши біля самих дверей завжди спокійного і без емоційного Тулія.

Знаючи, що у палаці скрізь є небажані очі та вуха, король швидко увійшов до кабінету. Дочекавшись, поки його вірний слуга зачинить за собою двері, він втомлено опустився у м’яке крісло, тоді як Тулій, як і завжди, незворушно став біля столу. 

- З дня на день ми чекаємо звістки із Волеса.

Голос старого був м’яким і водночас холодним. Його обличчя не виражало жодної емоції, а погляд був розсудливим і чітким.

- Довго. Надто довго.

Схилившись над столом, Славір приречено потер перенісся.

- А що із тією жінкою? Вдалося щось дізнатися?

При згадці про Ладу обличчя короля накрила гримаса презирства та огиди.

- Вона обережна і при служниці намагається багато не говорити.

І знову новини були не дуже втішними. Та звинувачувати у цьому старого слугу Славір не збирався. Адже і сам бачив, що дружина його брата, незважаючи на свій запальний характер, поводилася дуже стримано і обачно. Особливо у присутності сторонніх. 

- А як щодо мого брата?

Чоловік вже був готовий почути і тут невтішні новини. Проте, Тулій його приємно здивував:

- Перший радник кожного дня навідується до лісу і повертається звідтам пізно вночі втомленим та знесиленим. Він помітно змарнів і виглядає, скажімо так, не надто добре.

Погляди чоловіків зустрілися.

- І що ж він там робить?

Від нетерпіння почути більше, серце Славіра почало битися сильніше. Однак, відповідь старого неабияк розчарувала.

- На жаль, у лісі його слід губиться, правителю. Він ніби провалюється крізь землю. Тому, сказати чим саме займається Перший радник я не можу.

Тулію було шкода, що він так і не приніс своєму королю втішних новин. Втім, вдіяти чоловік нічого не міг.

- І знову нічого!