Розділ ІІ. «Часи до великої війни». Глава 38

Глава 38

Шлюбний обряд між Ладою і Миром відбувся на третій день, після розмови зі Славіром.

Закохані стояли перед кам’яним ідолом Ланморі[1], присягаючи один одному у вічній вірності та любові.

Наречена була одягнута у довгу сукню блакитного кольору, легка тканина якої створювала враження невагомості та неприродньої легкості. Довге волосся спадало на плечі, а на голові красувався вінок, який жінка сплела із квітів, що росли у саду на території палацу.

На нареченому були сорочка і чорні штани. Обидва стояли босоніж, тим самим віддаючи шану Богині та намагаючись відчути себе ближче до неї. З присутніх на церемонії був лише хранитель храму, який й поєднував нову пару. 

У цей особливий день Мир не бажав бачити нікого, окрім своєї коханої. Лише вона була важливою для нього у цю, по істині, чарівну мить.

- Чи даєте ви клятву перед святою Ланморі, що будете дбати один про одного, любити і піклуватися? – Голос хранителя, відлунням відбивався від стін храму, змушуючи шкіру наречених вкриватися дрібними сиротами. – Бути поруч один біля одного, незважаючи ні на що? Дарувати один одному тепло, вірність та турботу? Знаходити слова втіхи та підтримки?

- Клянуся.

- Клянуся.

Лада і Мир в унісон промовили слова клятви, що у Храмі звучали якось по особливому. 

- Тоді, одягніть ці священні обручки та закріпіть свій союз поцілунком.

Руки Лади тремтіли від хвилювання, а рухи Мира були впевненими. Він швидко надів обручку на тонкий пальчик коханої і, дочекавшись поки й вона зробить те саме, пригорнув її до себе й ніжно поцілував.

- Тепер я оголошую вас чоловіком і дружиною. Одним цілим перед людьми і Богами.

Після слів хранителя, свічки у храмі на мить згасли, щоб потім знову запалати ще яскравіше.

- Богиня схвалила ваш союз.

Чоловік вдоволено всміхнувся, після чого непомітно покинув храм, залишивши закоханих наодинці.

- Вітаю вас, Ладо, у родині Тагатів!

Промовив Славір, піднявши келих за молодих, які ввечері, після шлюбного обряду, сиділи за святковим столом у їдальні палацу.

Миру дуже кортіло провести сьогоднішній день наодинці з дружиною. Він мріяв, що всю ніч буде доводити їй своє неземне кохання. Втім, його планам не судилося збутися. Адже, напередодні Славір ясно дав зрозуміти, що не прийме відмови від свого запрошення.

- Не кличеш рідного брата на церемонію, то хоч дозволь мені пригостити вас вечерею. – Говорив король. Його голос був холодним, як сталь, а погляд чіпким та вимогливим.

- Вибач, та у мене вже є плани на завтрашній вечір.

Мир намагався делікатно відмовитися від пропозиції брата. Проте, Славір його і слухати не хотів.

- Та облиш, брате. Я відмови не прийму. Завтра чекатиму тебе і Ладу. Скажу Тулію, щоб все підготував. Гадаю, краще за нього з цим ніхто не впорається. 

- Звісно, брате.

Зрозумівши, що нав’язливої вечері ніяк не уникнути, Мир покірно схилив голову. В ту мить він ледве стримував свій гнів. Однак, показувати, відверто задоволеному Славіру, свої справжні почуття чоловік не хотів. Останнім часом їх відносини і так помітно погіршилися. 

І ось тепер, коли церемонія вже була позаду, а на пальцях молодят виблискували золоті обручки, всі троє сиділи за розкішним столом, куштуючи вишукані страви. Тулій і справді постарався на славу, здивувавши всіх різноманіттям вечері. Хоча, насправді, це більше була заслуга місцевих кухарів.

- Ви вже обрали місце, де будете будувати своє сімейне гніздечко?

Запитував король, повільно пережовуючи запечене м’ясо індички у солодкому соусі, що приємно розтікався у роті.

- Ти наче казав, що ми можемо не поспішати?

Застигнувши на мить, Мир з подивом дивився на свого брата.

- Так…Так… Просто жити біля лісів стало небезпечно. Лада, можливо ти не чула, та там водяться монстри. Ми їх називаємо Пожирачами.

Славір поглянув на дівчину, яка за всю вечерю не промовила жодного слова. Вона лише інколи кидала непомітні погляди на свого нового родича, вичікуючи, коли ж він нарешті зверне на неї свою увагу. 

- Пожирачами? Я гадав що у цих монстрів не було назви.

Ледь проковтнувши шмат м’яса, Мир знову обурливо поглянув на брата.

- За твоєї відсутності багато чого змінилося, брате. Якби ти з’являвся на зборах, то знав би…

- Але це ти відсторонив мене від моїх обов’язків!

Мир нервово поклав виделку на стіл. Від люті його руки починали тремтіти, а апетит і зовсім зник.

- Не відсторонив, а запропонував відпочити. До того ж, у тебе з’явилася молода дружина. – Король недбало вказав на дівчину, яка також вже встигла відкласти виделку у бік і тепер з цікавістю дивилася на нього. – Гадаю, вона хотіла, щоб ти проводив час з нею, а не їздив Тагатом, виконуючи примхливі забаганки короля.

- Що ви, правителю. Я прийму будь-який вибір свого чоловіка. – Лада поклала свою витончену руку поверх руки Мира, показуючи, що повністю підтримує його. – І зовсім не маю нічого проти, якщо Мир виконуватиме й надалі обов’язки Першого радника короля.