Розділ ІІ. «Часи до великої війни». Глава 37

Глава 37

Новина про одруження Мира, сильно збентежила короля.

Славір був неабияк здивований, коли наступного ранку його брат з’явився у нього в кабінеті і, замість обіцяного звіту, почав палко зізнаватися у коханні до дівчини, яку він привіз із собою.

- Ти знайомий з нею лише декілька тижнів! Не можна пов’язувати своє життя із жінкою, яку ледь знаєш!

Чоловік намагався достукатися до здорового глузду Мира. Однак, всі його спроби були марними.

- Моє особисте життя не повинно тебе хвилювати.

Грубо відмахувався Мир від доводів старшого брата.

- Але ти мій брат! І дбати про тебе це мій обов’язок.

- Я вже не дитина, Славіре. І здатен сам вирішувати, що для мене краще, а що ні.

- Що ж. Гаразд. Хай буде по твоєму.

Зрозумівши, що сперечатися марно, король втомлено сперся об стіл.

- Хочеш одружуватися – уперед. Я не буду тобі заважати. Та перш ніж тебе поглине сімейне життя, я б хотів отримати звіт про твою поїздку до Волеса.

- Хм… - Сумо усміхнувшись, Мир поглянув на брата. – Замість того, щоб порадіти за мене. Ти знову вимагаєш звітів.

- Я не лише твій брат, Мире, а ще й король. І дбати про Тагат – це мій другий обов’язок.

- То он як ти заговорив, брате. А де ж ти був раніше? Коли перекладав на мене всі свої обов’язки.

Мир дивився на Славіра і не розумів, що саме змусило його знову перетягти на себе управлінські зобов’язання. Коли саме стався той переломний момент? А найголовніше, хто так сильно зміг по-впливати на його брата?

- Мені шкода, що звалив все на твої плечі. Народ обрав мене королем і це я повинен був перейматися долею Тагата. Тепер я це розумію і більше не примушуватиму тебе вирішувати королівські справи. Тому, надай мені всі звіти зі своєї останньої поїздки і можеш бути вільним. Створюй сім’ю. Переїдь ближче до безкраїх вод. Там дуже гарно і спокійно. Саме те, що й потрібно для відпочинку.

- Ти мене виганяєш?!

Мир з подивом дивився на свого брата.

- Звісно ні. Якщо тобі до вподоби столиця, то живи тут.

- Я так розумію, мого бажання тут ніхто не питатиме?

Чоловік намагався стримувати свою лють, що тісно переплелася із величезною образою. Тоді як Славір зовсім не збирався вибачатися.

- Твоє бажання для мене важливе, брате. – Говорив король, не зводячи свого втомленого погляду з Мира. – І я навіть не буду заперечувати твоєму швидкому одруженню. Однак, від тепер, королівськими справами займатимуся я. Гадаю, ти і так занадто довго ніс на плечах цей тягар.

Мир знав, що зараз сперечатися із братом марно. Адже, добре відчував всі його емоцію, а особливо рішучість, з якою той рвався виконувати свої зобов’язання, як король. Тому, повідомивши, що напише звіт до завтрашнього ранку, підвівся із крісла і покинув кабінет Славіра.

Вже опинившись на самоті, Мир збагнув, що його руки міцно стискаються у кулаки. Він так багато віддав цьому королівству, стільки магії вклав у його захист, що зараз просто був не готовий залишити все залишити і передати правління своєму братові. Злість накочувала на чоловіка з такою силою, що він ледь міг стримувати магію, що просочувалася з його рук.

- Я так просто цього не залишу, брате.

Чоловік дивився через величезне вікно на королівство, що відкривалося перед ним. В його пам’яті спливали слова Лади, яка говорила, що саме він змусив Тагат розквітати. І як би це не звучало, та жінка мала рацію. Принаймні, Мир був у цьому певен. А тому так просто здаватися чоловік не збирався. Тільки не тепер, коли встиг відчути у своїх руках абсолютну владу.