Розділ ІІ. «Часи до великої війни». Глава 36

Глава 36

- Здається, я не сподобалася твоєму братові.

Зручно вмостившись на ліжку поруч із Миром, Лада лежала на його оголених грудях, повільно виводячи своїм тонким пальчиком на чоловічому тілі невидимі візерунки.

Повернувшись із Волесу Перший радник одразу ж наказав поселити свою наречену у власній кімнаті. Він ні на мить не хотів розлучатися з коханою.

- Чому ти так вирішила?

Обіймаючи жінку за плечі, Мир дивився на стелю, вкотре вивчаючи на ній чудернацьку ліпнину, яку, здавалося, знав на пам'ять.

Розповідаючи зранку братові про напад на стіни фортеці та свою вимушену затримку у Волесі, чоловік так і не сказав йому, що насправді, більшу частину часу, він вирішував свої особисті питання, аніж державні.

Вперше побачивши Ладу у поселені, Мир так закохався у неї, що зовсім не бажав повертатися до палацу наодинці. Саме тому, він докладав чималих зусиль, щоб завоювати прихильність дівчини та забрати її з собою. 

- Він на мене так дивився, ніби я його заклятий ворог. – Тим часом, сумно продовжувала Лада.

- Просто Славір сьогодні не в настрої. Не звертай уваги, люба. 

Перебираючи між пальців волосся дівчини, Мир згадував гнівне обличчя брата. Вперше йому доводилося бачити його таким розлюченим.

- Через що ви сварилися? – Тихо запитала Лада.

-  Ми не сварилися.

- Але, перш ніж увійти до зали, я чула, як ви кричали. Це через мене? Мені не варто було їхати з тобою.

Голос дівчини був сумний. Її плечі злегка затремтіли, а очі наповнилися слізьми.

- Люба, ти чого?

Міцніше обійнявши кохану, Мир спробував її хоч трохи заспокоїти.

- Це зовсім не через тебе. Просто Славіру не сподобалося, що я не повідомив йому про справи у Волесі. От він тепер і біситься.

- Але ти ж усе владнав. Він би мав бути тобі вдячний за це.

Лада повернулася до Мира і жалібно зазирнула йому у вічі.

- Він правитель, Ладо. І я зобов’язаний йому доповідати.

Чоловік і сам не очікував, що його брат, через стільки років, так зацікавиться справами королівства. Славір вже давно нічого не вирішував, передавши весь тягар правління у руки Мира. І його це цілком влаштовувало. Він звик відчувати себе головним.

- Він може й правитель. Та Тагат створив ти. Саме твоя магія його оберігає, Мире. Ти є тим, хто об’єднує це королівство. 

Лада торкнулася рукою обличчя чоловіка, зазираючи у його очі. Своїми словами вона немов би навіювала коханому думку про те, що Тагат належить саме йому.

- А давай візьмемо шлюб? - Мир ніжно огорнув своєю долонею тендітну руку дівчини. Його погляд у цю мить був рішучим, ніби підтверджуючи всю серйозність сказаних ним слів. 

- Але, Мире… - Лада на мить розгубилася. Вона з недовірою дивилася на чоловіка, так як його пропозиція стала для неї повною несподіваною.

- Я все організую. Зранку ж піду до храму і домовлюся, щоб нам провели обряд. Я тебе кохаю, Ладо. І хочу щоб ти була моєю дружиною.

Мир дивився на неї так щиро, що дівчина й не знала, що відповісти.

- Чи ти цього не хочеш?

Чоловік підвівся з подушок і взявши обличчя дівчини до рук, зазирнув у її карі очі.

- Я хочу… Просто це так зненацька. Твоя пропозиція. Я тільки нещодавно покинула батьківський дім. Поїхала за тобою у зовсім чужу для мене країну. І…

- Якщо ти не готова. Я зрозумію. І почекаю стільки часу, скільки того буде потрібно тобі.

Між ними на якусь мить повисла тиша. Лада обдумувала слова Мира. А той дивився на неї очікуючи хоч якоїсь відповіді.

- Не потрібно чекати. Я стану твоєю дружиною. 

Ці тихі слова дівчини змусили серце Мира битися ще сильніше. Він ніжно поцілував Ладу у вуста, а потім міцно обійняв її.

- Що скаже на це твій брат?

Ховаючись в обіймах чоловіка, дівчина ледь посміхнулася.

- Не бери цього до голови. Розмова зі Славіром – це повністю моя проблема. До того ж, моє особисте життя не повинно його хвилювати.

- Я просто за тебе тривожуся.

- Я знаю люба… Знаю…

Цілуючи кохану у маківку, чоловік задумливо поглядав на стіну. Йому було байдуже на те, що скаже його брат. Головне, що жінка, яку він кохає зараз поруч із ним. А про решту можна подумати і завтра.