Розділ ІІ. «Часи до великої війни». Глава 35

Глава 35

Минуло декілька тижнів, відколи Славір повернувся із селища. Зустріч із монстром дуже сильно вплинула на нього і ніяк не покидала думок короля. Він прагнув здолати цих тварюк. От тільки й уяви не мав, як саме.

Сидячи у залі переговорів, чоловік пригадував, як наступної ночі, вони з командиром Остером організували засідку. Найвправніші воїни сиділи у своїх сховках, вичікуючи невідомого ворога. Кожен з них був готовий боротися із нечистю. Однак, із десяти чоловік, лише один тоді повернувся живим. Саме він і розповів, що жодна зброя була не здатна вбити тварюк. Мечі воїнів лише проходили скрізь чорні тіла монстрів, не завдаючи їм жодної шкоди.

- Ми втратили занадто багато людей. Більше так ризикувати не можна.

Радники були занепокоєні. Вони не знали, як боротися із тим, кого не можливо було знищити відомою їм зброєю.

- Правителю, можливо нам краще зупинитися? Скажем людям, щоб вони не виходили зі своїм домівок у ночі…

- Ви чуєте себе?! Замість того, щоб боротися за наші землі і безпечне життя для нашого ж народу, ви пропонуєте ховатися?!

Славір лютував. Він і сам розумів, що просто відправляти людей на смерть більше не можна. Проте, й іншого шляху здолати монстрів він поки що не знав.

- Що тут відбувається?

До зали увійшов Мир. Він щойно прибув із Волеса і дуже здивувався, коли дізнався, що його брат зібрав усіх радників. Зазвичай Славір не приймав участі у державних справах. Його молодший брат доклав чимало зусиль, щоб відгородити чоловіка від правління і взяти все у свої руки.

- А на що це схоже, брате?

Незадоволений і злегка іронічний тон Славіра, змусили Мира прибрати зі свого обличчя усмішку.

- На сьогодні ми завершили. Чекатиму від вас завтра пропозиції.

Задоволені, що їх нарешті відпустили, радники швидко покинули залу, залишивши братів наодинці.

- З якої нагоди ти зібрав збори?

Мир був надто втомленим з дороги. Його одяг вкривав шар дорожнього пилу, а під очима залягли темні кола від безсонних ночей.

- Ти затримався.

Голос Славіра був дещо холодним та грубим. Він з недовірою поглянув на брата.

- У Волесі виникли деякі питання. Тому, довелося трохи затриматися.

- І що ж це за питання? Чим ти займався у фортеці?

Король не зводив свого чіпкого та темного погляду з чоловіка, від чого той почав почувати себе трохи ніяково та незручно. 

- Наші вороги намагалися пробити стіни Волеса. А ще, мені стало відомо, що  дикуни будують своє власне королівство.

- Тобто?!

Підозрілість Славіра миттю змінилася щирим подивом.

- За межами Тагату оселилося плем’я кочівників. – Продовжував пояснювати Мир. - Вони й повідали мені про те, що сахіри об’єдналися. Тепер вони звуться ядогарцями. 

- І чому я про це дізнаюся тільки зараз!?

Настрій короля знову змінився і тепер від люті його погляд став темним немов сама ніч. Не стримуючись, чоловік щосили вдарив кулаком об стіл, чим змусив свого брата нервово здригнутися. 

- Я і сам дізнався про це, лише прибувши до Волеса.

Поведінка короля трохи бентежила Мира. Вперше йому доводилося бачити брата таким розгніваним.

- А хіба тамтешні радники не повинні були нам повідомляти про такі речі?

- Я з цим вже розібрався.

Перший радник продовжував стояти на місці. Відчуваючи гнів Славіра, він просто боявся до нього наближатися.

- Мені потрібні імена всіх, хто відповідає за безпеку фортеці. І я хочу знати все про те поселення.

Нотки в голосі чоловіка були наказовими та владними – такими, що не приймали заперечень.

- Брате, та що з тобою? Я ж, вже сказав, що з усім розібрався. Тобі не варто ні про що хвилюватися.

- Я король Тагата, Мире! І хвилюватися за долю мого королівства входить у мій обов’язок!

Чітко викарбовуючи кожне своє слово, Славір підвівся з крісла і підійшов до брата.

- Тому, повторюю ще раз. Мені потрібні всі імена.

- Славіре, який дух тебе підмінив?!

Тихо запитав Мир, витримавши на собі лютий погляд брата.

- Ніч у ніч наше королівство атакують темні монстри. І жодна людська зброя не здатна їх винищити. Я втратив вже більше трьохсот найкращих воїнів. І це я ще мовчу за простих селян та мешканців Тагату. Ці тварюки приходять до нас із лісу. Ми не знаємо звідки вони взялися і не знаємо, як їх знищити. Тому, я повинен знати про все, що відбувається у королівстві.

Погляд чоловіка палав рішучістю. Тоді як обличчя Мира вмить стало блідим.  

- Я ж казав тобі не втручатися у це.

Він і не збагнув, як його голос став хриплим а руки міцно стиснулися у кулаки.

- Я правитель Тагату, брате. Я не можу не втручатися.