Розділ ІІ. «Часи до великої війни». Глава 34

Глава 34

 Поки думки молодшого брата були зайняті обороною Волеса та вродливою дівчиною із поселення, старший – вже був на півкроку до того, щоб віднайти у лісі дещо вкрай жахливе.

Минуло п’ять днів, відколи капітан Ротен востаннє звітував перед Славіром.  Чоловік розповідав, що його загін рухався максимально повільно, намагаючись захопити всю територію лісу. Ротен не мав наміру пропускати жодного клаптика землі. Особливо тоді, коли невідомі тварюки й далі продовжували нападати на селища Тагата, завдаючи їм непоправної шкоди.

- Правителю, ми не отримували звісток вже п’ять днів. Це не добрий знак.

Один із радників зі страхом поглядав на Славіра, поки решта тихо ховали свої погляди.

- Люди у поселеннях стурбовані. Вони вважають, що король не здатен їх захистити. А відколи поїхав ваш брат, загадкові напади почастішали і нерідко супроводжуються людськими жертвами. 

Тепер вже налякано говорив найстарший із радників.

- Він пробуде у Волесі трохи довше, ніж планував. Хоче владнати там деякі справи.

Згадуючи сухий лист від брата, в якому той коротко повідомляв про те, що має затриматися і допомогти місцевим із обороною фортеці, Славір обвів всіх присутніх своїм уважним поглядом. Він розумів, що має діяти. Проте, не знав, як йому слід вчинити і чого від нього чекають усі ці люди.

- Нам потрібно щось вирішувати, правителю. Зникнення капітана Ротена здійме паніку серед населення. Люди почнуть говорити, що влада Тагата не спроможна захистити їх. Особливо, коли напади почастішали. Ваше правління буде під загрозою. Народ почне прагнути сильнішого правителя. Такого, який буде здатен їх захистити.

Славір усвідомлював, що таким чином радники намагаються тиснути на нього, змушуючи врешті-решт прийняти його хоч якесь рішення. А ще, він добре знав, що всі ці чоловіки мають рацію. Як правитель, він особисто повинен був захищати власне королівство. Скидати все на плечі брата чи будь-кого іншого було його дурнуватою помилкою. 

- Зберіть невеликий загін. Він має складатися із найвправніших та кращих воїнів Тагата. Я особисто поведу його на пошуки капітана Ротена. Якщо народ прагне від мене дій, він їх отримає. Ми маємо, нарешті позбутися тих тварюк і викорінити їх із нашого лісу. Ким би вони не були. 

Закінчивши промову, Славір важко підвівся зі свого крісла та покинув залу, лишаючи спантеличених радників наодинці.

Він не знав, що саме на них чекатиме у лісі і з якими силами йому доведеться там зіштовхнутися. Адже, все, що їм було відомо про монстрів – це були виключно описи людей, які кардинально відрізнялися один від одного. Хтось говорив, що це величезні пси, а хтось називав їх породженням самої Джахами. Та якби не виглядали ці звірі, одне залишалося не змінним – вони були небезпечними та жорстокими. Виходячи вночі зі своїх схованок, тварюки безжально знищували всіх, хто траплявся на їхньому шляху, не залишаючи від своїх жертв абсолютно нічого.  

- Ех, брате, і чому мене ніяк не покидає відчуття, що всі ці монстри якось пов’язані з тобою?

Славір сидів у своєму кабінеті, вкотре переглядаючи звіти і документи, що вони встигли зібрати за цих декілька тижнів. Тут були і доповіді капітана Ротена, і свідчення звичайних людей, і деякі записи, зроблені самим Миром ще до його від’їзду, які король знайшов у його кабінеті. І якщо більшість зазначали про жорстокість монстрів. То Мир лише зауважував, що звірі не несуть загрози, поки їх контролюють. Втім, він не писав хто саме їх повинен контролювати і як саме це відбувалося, а просто згадував про якусь межу, яка повинна була їх стримувати.

Поки король уважно перечитував записи, у двері тихо постукали і за мить у кабінеті з’явився старий чоловік.

- Правителю, до від’їзду все готове. – Сухо повідомив він.

- Що ж, тоді не будемо гаяти часу.

Зібравши всі необхідні папери, рішуче налаштований, Славір відправився у похід.

Перш ніж, дістатися до поселення, де востаннє бачили капітана Ротена, король Тагата особисто навідував усіх, кому доводилося зіштовхнутися із невідомою загрозою. Він прагнув дізнатися про загадкових монстрів, що  так сильно жахали його народ. Та чим більше Славір розпитував, тим загадковіше і заплутаніше це все виглядало.

- Востаннє капітана Ротена бачили тут.

Один із воїнів, що супроводжував короля, дивився на гущавину ліса, яка лякала своєю темрявою та незвичною тишею.

- Люди говорять, що вранці він зайшов із невеликим загоном до лісу і більше вони не повернулися.

- А напади?

Славір незворушно дивився на важкі дерева, що колись були їхнім захистом від ворогів, а тепер нагадували смертельну пастку.

- Продовжуються, правителю.

- Що ж, настав час і нам поглянути на тих тварюк. Залишаємося на ночівлю сьогодні тут!

Рішучості Славіра у цю мить можна було лиш позаздрити. Зайшовши так далеко, чоловік понад усе прагнув дізнатися правду. З’ясувати, нарешті, хто так зухвало нищить селища і міста Тагата з середини.

- Староста виділив для нас декілька кімнат. – Сухо промовив командир.