Розділ ІІ. «Часи до великої війни». Глава 33

Глава 33

- Стіна потребує більшого захисту. Вороги намагалися її розбити. Втім, поки що, їм цього не вдалося.

Мир сидів за круглим столом в присутності сахірів та командирів фортеці. Хоч він і був втомленим з дороги, проте відкладати справи на завтра точно не збирався. Це було не в його звичці.

- Ваша сила живить стіну.

Чоловік перевів свій погляд на сахірів.

- А ваші люди дуже вправно захищають її.

Тепер Мир поглянув на командирів.

- Та цього недостатньо. Наші сахіри, на жаль, не надто сильні. А смертні не можуть протистояти магії ворогів.

- То що ж ви пропонуєте, раднику?

Трохи боязко обізвався один із командирів.

- Захистити воїнів Тагата. Ті люди, що не наділені магією повинні бути, принаймні, від неї захищенні. Я навчу вас наносити на свої тіла деякі символи. Від них ви будете сильнішими, витривалішими та спритнішими. А найголовніше, вони вас захищатимуть від впливу деяких чарів.

Мир говорив досить спокійно та виважено. Він не на мить не зводив свого уважного погляду з присутніх, намагаючись упіймати їхню найменшу реакцію.

- А це безпечно?

Запитав один із командирів, тоді як решта почали з недовірою поглядати на Мира.

- Цілком. У всякому разі, вашому здоров’ю це точно не зашкодить.

Мир ліниво відкинувся на спинку крісла. Вся ця розмова його трохи нервувала, як і люди, що сиділи перед ним. Хоч він зараз і казав їм, про користь, яку вони приносять Волесу, все ж вважав їх слабкими і недолугими.

- Невже це так необхідно?

Звернувся з питанням інший командир. Було помітно, що чоловік був не в захваті від ідеї радника.

- Якщо вірити даним наших розвідників, племена дикунів почали об’єднуватися. Вони, як і ми, хочуть звести власні мури. А нам добре відомо, що коли наші вороги заснують своє королівство, на нас чекатимуть нелегкі часи. Дикуни так просто не пробачать нам те, що колись ми посміли дати їм відсіч. Тому, питання із захистом ні на мить не повинно піддаватися сумнівам. Ми не для того вкладали чимало зусиль на ці стіни, щоб через стільки циклів залишитися ні з чим!

Хоч Мир і виглядав спокійним, втім, його інтонація чітко давала зрозуміти, що «Заперечень він не прийматиме. Буде саме так, як він щойно і сказав. І це ні на мить не обговорюється».

- Що ж, ваше слово для нас закон, раднику.

Один із сахірів шанобливо схилив голову перед Миром, в той час, як решта чоловіків лише тихо опустили свої погляди.  Всі вони добре знали, що накази першого радника були рівнозначними до наказів короля. Тому, жоден з присутніх не наважувався  суперечити словам чоловіка.

- От і чудово. Тоді завтра, щойно я повернуся із поселення, почнемо ретельно готуватися до оборони.

Вважаючи, що сказав більше ніж достатньо, Мир швидко підвівся та покинув залу, залишивши спантеличених і розгублених радників фортеці Волес наодинці.

Наступного ж ранку, перший радник короля, не гаючи ні хвилини, вже йшов знайомитися із новими сусідами Тагата.

Загадкове поселення кочівників виявилося невеликим, але добре обжитим. Декілька хатин, побудованих із деревини місцевого лісу. Невеликий загін, де ліниво розгулювала худоба. Та  парочка стійл для коней. За досить короткий час, колоністи все ж добре облаштувалися на новій території і поселення зовсім не виглядало, як тимчасове сховище. Радше – це вже було повноцінне селище із укладеним устроєм і власним темпом життя.

Звісно ж, Мир не мав нічого проти нових сусідів. Крім того, якщо вони не несли загрозу Тагату. Однак, його бентежило те, що ці люди прийшли до їхньої брами саме в той час, коли почалися перші напади ворогів.

- За старшого у них тут Муві Раглонг. Місцевий знахар.

Промовив вартовий, який супроводжував Мира напередодні. Чоловік намагався триматися впевнено. Проте, його голос по зрадницьки тремтів в присутності першого радника короля.

- Дуже дивний старий. Хоч вельми спокійний і добродушний.

Незважаючи на те, що на дворі вже йшло до обіду, в поселені було досить тихо. Порожні вулиці трохи бентежили та навіювали неприємні відчуття. Та варто було про це подумати, як в одній із хатин скрипнули двері і звідтам з’явився старий чоловік – той самий, про кого щойно розповідав вартовий.

Його довге, сиве волосся вільно розпадалося по плечах, а в білу бороду були вплетені дивні золотаві кільці, що виблискували на сонці. Одягнений старий був у довгу сорочку та широкі штани. 

- Вітаю тебе, перший раднику короля. Той, що підняв Тагат до вершин.

Шанобливо вклонившись, старий привітався зі своїм гостей.

- Я чекав на вас. Прошу, заходьте до моєї скромної оселі.

Якщо Мира і здивувала така зустріч чужинців, то він зовсім не подавав цьому вигляду. Чоловік намагався триматися впевнено. Так, як того вимагав його статус. Тому, залишивши вартових чекати надворі, він пішов за старим.