Розділ ІІ. «Часи до великої війни». Глава 31

Глава 31

В той час поки старший брат сумнівався у власних діях, молодший – вже був на пів дорозі до Волеса. Отримавши листа, що на фортецю здійснили напад ззовні, Мир неабияк злякався. Він витратив чимало зусиль, щоб зробити її міцною. Зводячи ці стіни, чоловік повільно всотував у кожен їхній камінчик власну силу. Волес повинен був витримати не лише атаку смертних, а й магію сахірів. Тому, звістка про те, що хтось прагнув зруйнувати мури, занепокоїла Тагата молодшого.

- Раді вітати вас у стінах фортеці.

На зустріч Миру вийшов один із вартових, ім’я якого він навіть не знав. Високий, худорлявий чоловік шанобливо вклонився першому раднику правителя, коли той зіскочив зі свого коня.

- Що з фортецею?! Я хочу бачити, де саме було здійснено напад.

Не маючи наміру вислуховувати улесливі балачки тутешніх охоронців, Мир одразу ж перейшов до справи. 

- Перший напад стався близько трьох обертів місяця тому.

- Перший?!

Від подиву, густі брови Мира злетіли догори.

- Так, правителю. Був ще один. Напередодні вашого приїзду. Нападників було не більше сотні. Вони намагалися пошкодити західну стіну. Та наші люди змогли відбити цей напад.

Під час доповіді, вартовий помітно нервував. Його руки тремтіли, а на чолі виступив піт.  

- Я хочу бачити обидва місця.

Миру не подобалося, що за такий короткий період, вороги встигли здійснити аж цілих два напади. Вочевидь вони щось задумали. От тільки б знати, що саме.

- Звісно, правителю.

Шанобливо схиливши голову, вартовий особисто взявся супроводжувати Мира. Оминувши порожні вулички Волеса, чоловіки дійшли до височезної брами.

- Відкрити ворота!

Голос вартового звучав голосно та чітко. Після чого, важкі ворота із голосним скреготом одразу ж відчинилися, дозволяючи Миру та його супроводжуючому покинути територію Волеса і Тагата в цілому.

Опинившись по той бік стіни, Мир одразу ж почав уважно роздивлятися все довкола. Він хотів вивчити кожну деталь. Збагнути, чого саме прагнули досягти вороги своїми раптовими нападами. І поки чоловік був зайнятий, вартовий мовчки спостерігав за ним. 

- Ці атаки були не випадкові.

Провівши рукою по чималій тріщині, все ж видав свій вердикт Мир.

- Хтось перевіряє стійкість стіни. Намацує її з середини. Вони хочуть збагнути, як подолати захисний бар’єр.

Погляд першого радника темніє, а лице набуває холодних, майже жорстоких рис. Усвідомлення того, що вороги знову намагаються на них напасти, змушує серце чоловіка битися сильніше.

- Нам варто посилити охорону?

Вартовий дивиться на тріщину, тим самим намагаючись не видати свого хвилювання.

- Гадаю, достатньо і тієї, що є зараз. Навіть я не в змозі повалити ці стіни. Хоча і створював їх особисто. Але з сахірами з Волесу я б все ж переговорив. Хочу дати їм деякі настанови щодо оборони. Покличеш їх до мене?

Відколи Мир дізнався, що на просторах Вільних Земель існують й інші, наділені особливими вміннями люди, чоловік одразу ж налагодив з ними контакт. Адже він добре розумів, що сахіри принесуть для Тагату лише користь. Нехай їх було небагато і вони не були такими сильними, як сам Мир, та все ж, магічні здібності останніх в будь-якому разі могли стати у нагоді.

- Звісно, правителю.

Вартовий вже збирався йти виконувати наказ Мира, коли той раптово спинив його:

- А що це там? За лісом?

Помітивши рух за деревами та почувши приглушені голоси, що лунали здалеку, Мир злегка насторожився. Він добре пам’ятав, що у цих місцях ніколи ніхто не жив. Територія за Волесом завжди пустувала. Однак, сьогодні там, здається, вирувало життя.

- Це кочівники. Вони прийшли до нас з півдня декілька обертів місяця тому. Розширюючи свої кордони, Ядогарці почали розганяти деякі поселення. – Почав пояснювати вартовий. Від хвилювання його голос трохи тремтів, а долоні птніли. 

- Ядогарці? – Мир здивувався, адже ця назва була йому незнайомою.

- Кочівники говорять, що тепер себе так називають дикуни.

Вартовий поглянув у бік лісу, де між деревами ледь виднілися хатини.

- Ви із ними говорили?

- Наші розвідники навідувалися до них. – Вартовий трохи присоромлено опустив голову. – Хоч ті землі і нічийні, ми все ж вирішили, що повинні знати бодай щось про наших нових сусідів.

За всіма законами королівства, які розроблялися не один цикл, командування Волеса було зобов’язане прозвітувати до столиці про всі зміни, що відбувалися, як у самій фортеці, так і за її межами. Але, з якихось причин, воно цього не зробило. І Мир був цим дуже незадоволений. Адже, порушення таких норм могло в майбутньому погано вплинути на увесь устрій королівства.

- Я хочу з ними зустрітися. Завтра, після сходу сонця, виділиш трьох людей. Влаштуємо офіційний візит нашим сусідам.

- Як скажете, правителю.

Промовив вартовий, вкотре покірно схиливши голову.