Розділ ІІ. «Часи до великої війни». Глава 30

Глава 30

- Люди налякані, правителю. Щось нападає на їхні землі. Виходить вночі з лісу і…

- Але в лісі немає хижаків!

Величезна зала для переговорів була залита сонцем і виблискувала розкішшю та багатством. Славір сидів у кріслі за довгим столом, ліниво вислуховуючи своїх радників. Колись чоловік радо приймав участь в усіх обговореннях. Та віднедавна, всіма питаннями королівства почав займатися його молодший брат Мир. Він впевнено перейняв на себе всі обов’язки короля, тоді як, Славіру лишалося лише виконувати роль національного символу та єдності країни.

Однак, сім днів тому, отримавши звістку із Волеса про раптові напади ворогів, Мир був змушений відбути до фортеці, щоб усе з’ясувати.

По цій самій причині, тепер старший брат повинен був виконувати роботу Мира. Славіру це не дуже подобалося. Адже, він вже давно не заглиблювався у державні справи. Тому зараз, байдуже споглядаючи на радників, що сиділи по обидва боки столу і сперечалися, він щосили намагався вдавати, як сильно  зосереджений на цій розмові.

- Колись їх там не було. Однак, тепер ми не впевнені ні в чому.

Сивоволосий чоловік, що сидів по праву руку від Славіра, налякано дивився на своїх співрозмовників.

- Мої люди також розповідають про дивні звуки, що долинають із лісу вночі.

Один із командирів вартових, які чатували вздовж лісу – капітан Ротен – із острахом оглянув всіх присутніх. Було дивно бачити, як в очах кремезного і дужого чоловіка проблискував страх. 

- Вони бояться туди заходити. Їх щось лякає. – Продовжував Ротен, окидаючи кожного із радників своїм чіпким поглядом.

- Можливо це знову дикуни? – Обізвався інший радник, той що сидів най далі від усіх і був найстаршим у цій компанії.

- Ми не чули про них вже циклів двадцять. І якщо вірити даним наших розвідників, дикуни у даний час витрачають чималі сили на те, щоб об’єднати племена заходу у свою власну державу. Гадаю, їм зараз точно не до нас.

Схрестивши на грудях руки, промовив наймолодший з усіх радників.

- Тоді, що ж лякає наш народ? Невже у лісах і справді оселилися хижі звірі?

Сивоволосий чоловік, помітно нервуючи, не зводив свого погляду зі Славіра.

- Зазвичай, такі питання вирішує Мир.

Король не знав, чим він зможе зарадити всім цим людям. І якої саме допомоги вони від нього очікують. Чоловік вже сім циклів не проявляв лідерських якостей та не втручався у справи брата. Об’єднавши племена, збудувавши міцні фортеці та навчивши свій народ тримати зброю у руках, Славір раптом втратив інтерес до власного творіння. В якусь мить його перестали турбувати питання королівства. Він більше не ходив на зібрання радників і зовсім не цікавився долею своїх підданих. Всі ці клопоти на себе взяв Мир. Навіть зараз, слухаючи про хижих звірів з лісу, чоловік був впевнений, що його брат над цим вже давно працює. А тому, він просто хотів завершити ці збори і піти собі геть.

- Але ви наш істинний правитель!

- І ми прийшли до вас!

- Ваш народ потребує Вас!

- Ми потребуємо вашого втручання, як короля Тагата!

Радники говорили майже одночасно, від чого у Славіра почало нестерпно гудіти в голові.

Фактично, вони мали рацію. І правителем Тагату дійсно був Славір Тагат. Однак, це не змінювало того факту, що абсолютно всіма державними питаннями займався Мир. Спочатку, чоловік робив це непомітно, лише час від часу підказуючи королю, як слід вчинити в тій чи іншій ситуації. Проте потім, він відкрито перебрав на себе всі повноваження, відсунувши власного брата на задній план. Звісно ж, Славір повинен був обуритися чи заперечити такій поведінці Мира. Втім, він ніби не помічав цього, дозволяючи йому повністю керувати Тагатом.

- Я впевнений, що Мир вже цим займається. – Голос чоловіка звучав розгублено. Щось в його підсвідомості у цю мить протестувало. Адже, з одного боку, він ніби розумів, що як правитель має вирішити це питання.  Та з іншого – чомусь, ніяк не міг наважитися. Його немовби щось стримувало з середини.

- Мир рушив до Волесу і повернеться не раніше трьох обертів місяця[1]. За той час може статися будь-що.

Від холодного погляду капітана, Славір почувався збентежено. Він і досі не був упевнений у тому, чи має право втручатися у цю ситуацію. Бо добре знав, що Мир не зрадіє цьому. А особливо, якщо його рішення буде стосуватися лісу та фортеці у Волесі. 

Взагалі, за цих двадцять циклів змінилося багато речей. Не лише іншими стали Вільні Землі, а й брати більше не були такими, як колись.

Вольовий, сміливий, впертий та рішучій Славір, створивши фактично з нічого могутню імперію, в якусь мить просто сховався за її кам’яними мурами від усього світу. Тоді, як не впевнений в собі, трохи наївний та такий ще юний Мир, раптом став похмурим, холодним та жадібним до влади. Якщо на початку, хлопець не вірив в успіх брата і сумнівався, що Вільні Землі об’єднаються у щось сильне і непереможне, зараз він прагнув тримати владу над народом у власних руках. Володіючи даром, Мир вважав, що Славір заслабкий для цього королівства. На його думку, брат не міг дати Тагату того визнання, на яке він насправді заслуговував. Тому, він робив все можливе, щоб перетягнути усе правління на себе. І йому це фактично вдалося. Поступово, сам того не усвідомлюючи, старший брат відсторонився від влади.