Розділ І. «І знову нове життя». Глава 27

Глава 27

Наші дні. Королівство Тагат. 

За тиждень, що був відведений йому для приготувань, Ераст встиг зібрати невеликий загін, який складався лише з добре натренованих, перевірених та відчайдушних чоловіків. Кожного із них, капітан обирав особисто. У цій битві йому потрібні були лише віддані воїни. Ті, які не втечуть при першій ж можливості і не здадуть усіх. Він мав бути впевненим у своїх людях. А ще, йому потрібно було знати, що з цієї битви він вийде переможцем.

І для цього, самого лише везіння та уміння володіти зброєю замало. Тут потрібно було дещо інше. Те, чого давно не вистачало Тагату. Те, від чого роками відхрещувалися їх королі і те, що завжди було у ворогів. Магія.

- Богине Ава, я ніколи не звертався до тебе. І, якщо бути відвертим, навіть не знаю, чи правильно я це роблю зараз. Та мені потрібна твоя допомога.

Стоячи навколішках в одному із давно закинутих храмів Богині війни, Деймос молився тій, яка завжди була покровителькою воїнів. Добре пам’ятаючи недбало кинуті слова Мора про те, що він був улюбленцем Ави, капітан гадав, що лише у неї може просити допомоги. 

- Я знаю, що ти мене чуєш. І знаю, що саме ти дала мені той меч у Царстві Мертвих. Тому, я звертаюся до тебе за допомогою зараз.

У залі повисла тиша. Кам’яні стіни, через які вже давно проросла трава, продовжували уперто мовчати. А довкола не відбувалося абсолютно нічого.

- Напевно, я даремно сюди прийшов.

Прочекавши достатньо, щоб зрозуміти, що його так ніхто й не почув, чоловік підвівся з холодної мармурової підлоги та повільно пішов до виходу.

- Ераст Деймос.

Він вже майже вийшов, коли раптом позаду почувся ніжний дівочий голос.

- Славетний воїн. Один із вправніших на полі бою. А ще такий красунчик.

Обернувшись до кам’яного вівтаря, що серед усіх руїн був єдиним уцілілим предметом,  Ераст застиг від подиву.

На холодному жертовнику сиділа молода і досить приваблива дівчина. Її довге волосся кольором нагадувало колоски достиглої пшениці. Воно повільно розвивалося у різні боки, немов у приміщенні гуляв легкий вітерець. Великі карі очі, уважно розглядали капітана. А пухкі губи були зігнуті у досить милій і грайливій посмішці. Від Богині віяло легкістю та невимушеністю. Однак, назвати її наївною, слабкою, чи геть дитячою язик не повертався. Довга, легка сукня кольору молока, мала розріз, що закінчувався аж біля самого стегна. Через що чоловік міг чудово бачити акуратну ніжку Ави.

- Ти ніколи не молився мені. Не благав про допомогу. І, навіть, не кликав. Хоча, не буду приховувати, ти завжди був серед моїх улюбленців.

Дівчина продовжувала сидіти на холодному камені, не відводячи свого погляду від капітана.

- Двічі побувати у володіннях мого брата – ще те випробування.

Чоловік і оком не встиг змигнути, як Ава вже стояла позаду нього, торкаючись своїми довгими пальцями до його плечей.

- Знаєш, вдруге витягати тебе з того похмурого місця було не так вже й легко. Мор дуже впертий і пихатий. І домовлятися з ним важко. Довелося пригрозити своїм військом.

Обійшовши Ераста, Богиня знову опинилася на вівтарі. Вона поводила себе так граційно, що чоловікові здалося, ніби перед ним не Богиня війни, а Богиня кохання та розпусти.

- І я тобі безмежно вдячний за це…

- Вдячний?! Вдячний?!

Ава знову опинилася позаду капітана, дихаючи йому просто у спину.

- Самої твоєї вдячності мені замало! Я хочу, щоб ти був в моєму війську. Йшов поруч з моїми найкращими командирами. Та без твоєї згоди, забрати тебе я, на жаль, не можу. Тільки Мору доступні такі привілеї. А знаєш…

Дівчина вкотре перемістилася на кам’яний жертовник, чим помітно нервувала капітана.

- У моєму світі також потрібно відвойовувати свої кордони. Доводити свою велич і силу. У прагненні володарювати Боги часто стають безжальними та жорстокими.

Сумно зітхнувши, Ава, немов маленьке дитя, лягла на камінь, підібгавши під себе ноги.

- Мені шкода, що твій світ такий суворий. Та світ людей не кращий.

- Я знаю… А ще я знаю, чому ти тут.

Швидко піднявшись та ступивши своїми босими ногами на холодну підлогу, Богиня підійшла до однієї зі стін, де колись був висічений її портрет.

- Ти хочеш врятувати принцесу, яка чужа у твоєму світі. Вона іграшка мого брата. Забава Бога бажань.

Легко торкаючись стіни із власним зображенням, манери Ави раптом стали по-дитячому наївні.

- Хеліг завжди грав не чесно. От батько його і прогнав. Та він впертий, а ще жадібний до влади і людської похвали. А знаєш…

Вкотре розчинившись у повітрі і з’явившись по праве плече від капітана, обличчя Ави стало серйозним.

- Я допоможу тобі. Дам голови твоїх ворогів. А ще, звільню твою кохану від впливу Хеліга і подарую вам час удвох.

Дівчина із сумом дивилася на зруйнований і покинутий храм, що колись засліплював соєю величчю. Вона давала капітану змогу обдумати її слова.