Розділ І. «І знову нове життя». Глава 26

Глава 26

Наші дні. Королівство Тагат. 

Минуло вже декілька днів, відколи Естер посадили у холодну камеру. Голі кам’яні стіни, вкриті пліснявою та вологою вже не вселяли у дівчину такого страху, як це було на початку. Здається, вона починала потрохи звикати до цього темного місця і свого нового становища.

Кожен день Естер чекала, що за нею прийдуть вартові та нарешті покінчать з її муками. Їй вже здавалося, що бути повішаною не така вже й погана смерть. Звісно ж, помирати принцесі не хотілося. Однак, вона чудово розуміла, що всі у Тагаті вважають її Енеонорою. А якщо вірити капітану, то за зраду у королівстві чекає лише одне покарання - смерть. Дівчина сама бачила ті плакати, що висіли на стінах будинків. А ще…

Вона постійно згадувався той день, коли її забрали з будинку Емми.

Піднявшись після обіду до кімнати, втомлена Естер одразу ж заснула. У вісні до неї приходив Ераст і щось тихо розповідав на вухо. Його рука якось по особливому лежали на її талії, а теплий подих приємно лоскотав шкіру на шиї. Вони стояли на трав’янистому схилі. А десь в низу було чути, як морські хвилі б’ються об скелі. Сновидіння було таким прекрасним і інтимним водночас, що Естер не відразу й збагнула, як у двері хтось наполегливо стукав.

Прокинувшись та вставши з ліжка, дівчина взула свої черевички та повільно підійшла до дверей. Прочинивши їх, вона збагнула, що перед нею стоїть Емма. Жінка була трохи стривожена і, в той же час, щаслива.

- Люба, пробач, що турбую. Але ти б не могла спуститися. Мені потрібна допомога.

Щось в інтонації жінки Естер не сподобалося. Занадто хитро і підозріло вона говорила. Та будучи ще сонною, дівчина просто не звернула на це уваги.

- Звісно.

Нічого не підозрюючи, принцеса пішла за леді Трілбі, потираючи свої заспані очі та позіхаючи.

Однак, почувши у низу чоловічі голоси, Естер все ж розгублено зупинилася.

- У вас гості?

Запитала вона.

- Це мої давні знайомі. Прийшли мене провідати.

В очах Емми з’явився хитрий вираз.

- А я дійсно не буду зайвою?

Естер не хотіла показуватися перед чужими людьми. Адже, добре знала і розуміла, що в ній можуть впізнати Енеонору.

- Ні люба. Ти що.

Улесливий тон Емми починав лякати дівчину.

- Я, напевно, повернуся до кімнати. Краще без Ераста мені не виходити нікуди.

Естер вже хотіла повертати назад, коли раптом жінка схопила її за руку і голосно закричала.

- Вона тут! Тікає!

Від несподіванки, дівчина на мить застигла на місці. Вона дивилася на божевільний погляд Емми і страх поволі починав проникати до її свідомості. З вітальні почулися важкі кроки. І це ще більше налякало дівчину.

- Що ви робите? Відпустіть мене.

Вона намагалася вирвати свою руку із худорлявих пальців жінки. Однак, та вчепилася у неї так, ніби від цього залежало її життя.

- За тебе дають не погану винагороду. А ще, віддавши їм тебе, мені повернуть дім і нарешті дадуть спокій. Тому, стій спокійно і не пручайся. Зраднице.

- Я не Енеонора… Я схожа на неї, але не вона…

Дівчина намагалася сказати бодай щось. Та жінка лише міцніше стискала її руку.

- Ага. А я не Емма. Не думай мене надурити, дівчино. Я бачила ті портрети. А ще я знаю, що у герцога Нойлена було дві дочки і серед них немає близнючок. Тому, прибережи свою брехливу казочку для короля.

Від слів Емми у дівчини все похололо в середині. Виявляється, Ераст мав рацію, коли говорив, що всім буде байдуже, ким вона є насправді. За іронією долі в цьому світі вона схожа на Енеонору – дівчину, що зрадила ціле королівство. І, на превеликий жаль, документів чи інших даних, щоб підтверджували інше у Естер не було.

А тим часом, на сходах вже з’явилися кремезні чоловіки. Вони без жодних ніжностей вхопили Естер по під руки.

- Ось ти і попалася. Довго ж ми тебе шукали.

Один із них, той що стояв трохи нижче, презирливо поглянув на бліду дівчину.

- Завтра на народ чекає грандіозне видовище.

Голос того, що тримав дівчину за праву руку був грубим та неприємним.

- Ось твоя винагорода, Еммо. І угода на дім. Ти послужила королю правдою і вірою. Тому, тепер тебе ніхто не чіпатиме.

Той чоловік, що першим говорив до Естер, відав леді Трілбі мішечок із монетами та передав якийсь сувій. Руки жінки у цю мить тремтіли. Але на обличчі сяяла така переможна усмішка, що Естер стало трохи лячно.

Однак пізніше, принцеса відчула ще більший страх. Спочатку її грубо вивели з будинку. Тоді, на вулиці, вона намагалася знайти у натовпі обличчя Ераста. Та побачила лише допитливі і глузливі погляди незнайомців, що перешіптувалися між собою.

Далі була чорна карета із решітками замість віконець. В ній, притулившись спиною до холодного дерева, дівчина встигла згадати кожне пережите нею життя. Всі ті світи, в яких їй доводилося бувати не були такими жорстокими до неї. Принаймні її не хотіли вбити за те, чого вона не робила і їй не доводилося тікати, ховаючись у лісах, де мешкають якісь монстри, що готові тебе з’їсти. А ще, принцеса подумала про Ераста. Капітан явно не заслуговував такої дружини, якою була Енеонора. І, тим більше, не повинен був жертвувати своїм життям заради Естер, яка або скоро помре, або ж просто зникне через десять років.