Розділ І. «І знову нове життя». Глава 24

Глава 24

Наші дні. Королівство Тагат. 

Деймос йшов метушливим містом немов тінь. Не привертаючи до себе уваги, спочатку чоловік рушив до пристані. Морський вітер зустрів його приємним теплом. А жвавий гамір довкола змушував ще більше ховатися за каптуром свого плаща.

Серед десятка суден, Ераст шукав найстаріше та найхимерніше, яке належало капітану Сліпу.

Старий шкіпер на свої шістдесят років виглядав доволі непогано. Густа борода, довге волосся заплетене у чудернацькі коси. Він був високим та худорлявим і в той же час м’язистим чоловіком. Сонце та морський вітер зробили його шкіру смуглявою та сухою. А погляд блакитних очей, здавалося, пронизував наскрізь.

- Сподіваюсь все готово?

Ераст сидів у просторій капітанській каюті із величезними ілюмінаторами, що відкривали вигляд на море та пристань. Все тут було зроблене під характер її власника. Дерев’яний стіл, забитий мапами, документами та чорнилами. Декілька крісел, обшитих червоною тканиною, що від часу вже давно втратила свій колір та подекуди протерлася до дірок.  На стінах безліч картин різних островів, людей та мап. А ще гамак, де капітан вочевидь відпочивав. Та масивний комод із червоного дерева – певно найдорожче з усього на цьому кораблі.

- Звісно. За кого ти мене маєш?

Голос Сліпа був грубим та хрипуватим.

- За безпеку можеш не хвилюватися. Команда буде мовчати. Та й мій корабель вже купу років не проходить перевірок. Нікому не цікаве таке торгівельне корито, як це.

Чоловік хитро усміхнувся, показуючи свої неідеальні пожовклі зуби.

-  І це мене цілком влаштовує.

Деймос розслаблено обперся об спинку крісла, повільно попиваючи міцний напій, що йому так люб’язно запропонував капітан. Із цим чоловіком Ераст був знайомий вже дуже давно. Колись, судно Сліпа допомогло його загону дістатися водами річки Рут[1] до одного із ворожих таборів Ядогарців. Тоді це вберегло чимало життів воїнів із Тагату, дозволяючи Ерасту та його людям оминути пекучу пустелю .

- Але Ерасте, я відпливаю на світанку і якщо ти до того часу не з’явишся на палубі зі своєю супутницею – знай – чекати на вас ніхто не буде. Це єдине правило, яке я не порушу. Навіть не зважаючи на наше старе знайомство.

- І я його ціную.

Чоловіки ще декілька хвилин обговорювали деталі майбутньої подорожі. Після чого, Деймос відправився на зустріч, яку вже довгий час так старанно відкладав.

Будинок Еліота Деймоса знаходився неподалік палацу. Невеликий, викладений з каменю та дорогого дерева, він дуже гармонійно вписувався у загальну атмосферу королівського дому. Звісно ж, його брат був не єдиним, хто жив поблизу палацу. Для всіх радників, писарів, помічників, робочих та слуг королівські родини зводили невеликі маєтки неподалік. Це було зроблено задля зручності правителів. Вони полюбляли, щоб вся їх челядь була поблизу і могла з’явитися до палацу за першої ж вимоги. Саме тому, Ераст одразу ж відкинув дім свого брата, як тимчасовий прихисток для нього і Естер. Знав, що тут вештається чимало допитливих очей, готових угодити Його Величності та короні.

- Я гадав, що ти вже і не прийдеш.

Еліот зустрів брата на порозі свого помешкання, швидко пропускаючи його усередину. Чоловік не хотів, щоб їх хтось бачив.

- Я ж обіцяв, що прийду.

Минувши передпокій, Ераст рушив до невеликої вітальні. Тут все залишалося таким, яким капітан і пам’ятав. Полиці, хаотично заповнені фоліантами та рукописами, м’який диван, стіл, пару крісел біля величезного вікна та камін. Його брат завжди полюбляв практичність та мінімалізм.

- Я думав ти будеш з нею.

Чоловік підійшов до столику де стояла таця з керамічним чайником та двома чашками. З листа брата, той вже знав, що Ераст подорожував не один. Тому і чекав побачити його у компанії загадкової дівчини.

- Враховуючи, хто твої сусіди, я вирішив, що для неї тут буде надто небезпечно.

- Твоя правда. Я заварив чай з м’яти та трав. Не знав коли ти будеш точно. Сподіваюсь він ще не вистиг.

Еліот почав розливати по чашках запашний відвар, від якого й досі відходила легка пара.

- Як ти тут? Як мати?

Ераст вирішив почати з чогось звичного. З того, про що зазвичай говорять брати.

- А ти б краще сам їй написав. Ерасте, скільки часу ви вже не спілкувалися?

Деймос старший із чашкою в руках сів на диван.

- Достатньо, щоб я забув, як вона виглядає.

- То можливо вже досить вдавати ображеного?

Еліот дивився на брата через свої окуляри.

- Вона сама обірвала всі зв’язки, щойно дізналася, що мене прийняли до академії.

Ераст розлючене відхилився на спинку дивана.

- Вона хвилювалася за тебе. І вже давно жалкує про те, що наговорила тобі тоді.

Еліот відклав свою чашку із чаєм на стіл.

- Нещодавно я їздив до неї. Вона вже не така, якою ти її пам’ятаєш. А ще, вона дуже сумує за тобою... і хвилюється…