Розділ І. «І знову нове життя». Глава 23

Глава 23

Наші дні. Королівство Тагат.

Залишивши Естер на одинці, Деймос вирішив зазирнути до кімнати, яку для них виділила Емма. Два старих ліжка, застелених чистими простирадлами, трохи вицвілий стіл між ними та дубова шафа. За своїм оздобленням кімната була доволі простою і лишалася саме такою, якою й пам’ятав її Ераст. Щоправда тоді вигляд у неї був дещо кращим. Але це не хвилювало чоловіка. Головне, що тут було чисто і тепло. А для однієї ночівлі цього їм було цілком достатньо.

Задоволений побаченим, чоловік обійшов і решту будинку. Увесь другий поверх та частина першого виглядали дуже бідно. Колись світлі стіни, тепер були пожовклими, а місцями й взагалі вкриті чорними плямами цвілі. Дошки на підлозі, нерівні та місцями пошкодженні, вже давно втратили свій колір і постійно неприємно скрипіли під ногами. На старих меблях лежав шар пилу.  Будинку явно не вистачало дбайливої руки господаря. А ще він потребував ремонту.

В пам’яті Ераста цей дім був світлим та чистим. Кожну кімнату тут прикрашали квіти, які, здається, цвіли цілий рік. У цьому домі завжди пахло свіжою випічкою, солодкими парфумами Емми та домашнім затишком.

Сьогодні ж, перед капітаном були лише пожовклі стіни, стеля вкрита тріщинами та гнила підлога. Там, де колись стояли розкішні меблі, тепер була гола порожнеча. Здавалося, жінка перебувала у неабиякій скруті. Знати б ще, що саме могло довести її до такого становища.

Про це капітан і вирішив поговорити із власницею будинку за обідом. А зараз, він стояв перед дверима ванної кімнати і чомусь ніяк не міг наважитися увійти у середину.

Йому дуже подобалася Естер. І те, що між ними відбувалося останніх декілька тижнів, здавалося чомусь таким правильним і справжнім. Поруч із принцесою Ераст на диво почувався цілісним. В його житті, після стількох років внутрішньої боротьби, нарешті з’явився хоч якийсь сенс. І цей сенс йому подарувала дівчина, яка абсолютно не була схожою на тутешніх жінок. Її манера говорити, поведінка, бачення світу в цілому – все в ній було іншим. Чужим, незвичним і в той же час таким рідним і зрозумілим. Для нього ця чужоземка раптом стала по-особливому дорогою і потрібною.

Все ж зібравшись з духом, чоловік нарешті тихо постукав у двері. І лише після того, як почув коротку відповідь, Деймос увійшов до кімнати. Опинившись у середині, він на мить застиг. Естер ще приймала ванну. І від вигляду її вологої оголеної шкіри подих чоловіка став важчим і глибшим. Його тілом пройшлося дике і не властиве для нього бажання. Дівоча спина так грайливо виблискувала від води, що здавалося ніби кожен її міліметр був вкритий золотом.

- І довго ти збираєшся стояти там і витріщатися?

Естер лише трохи повернула голову на бік, продовжуючи обмивати себе вологою губкою. Присутність капітана збуджувала кожну клітинку у ній. А його погляд – такий палкий і водночас щирий – дарував відчуття спокою та затишку. 

- Краще приєднуйся до мене.

Краплі, що повільно стікали по спині дівчини, діяли на чоловіка немов магніт. Йому так кортіло торкнутися до її ніжної шкіри. Відчути під своїми шорсткими пальцями вологу і тепло її тонкого тіла.

- Ти певна, що хочеш цього?

Бажання бути поруч просто розривало з середини. Однак, Ераст ніколи не відносився до тих чоловіків, що беруть жінок лиш задля власного задоволення. Тому, спочатку він мав упевнитися, що прагнення дівчини цілком співпадають з його власними.

- Чого саме? Відчути твої обійми, чи прийняти ванну разом із чоловіком, присутність якого змушує все тіло вкриватися приємними сиротами? Якщо ти про це. То так. Я хочу, щоб ти скинув свій одяг і заліз у цю ванну, капітане.

Дівчина нарешті повернулася до чоловіка. Зазираючи йому просто у вічі, вона давала зрозуміти, що бажає його тут і зараз. Що ладна віддати цілий світ, лиш би він у цю мить був поруч з нею. Торкався її своїми сильними і згрубілими від війни руками. Цілував там, де інші й подумати не змогли.

Вмовляти довго капітана не довелося. Швидко роздягнувшись, він заліз у ванну, зручно вмощуючись позаду Естер. Вода під його вагою трохи піднялася, досягаючи до грудей дівчини.

Забравши у Естер губку, Ераст повільно почав водити нею по спині і плечах дівчини. Він робив це так ніжно і дбайливо, ніби насолоджувався цим процесом.

- Я маю піти ненадовго. – Продовжуючи мити дівчину, тихо промовив чоловік. – Маю зустрітися з братом і перевірити чи все готове до нашого відплиття.

- У тебе є брат?

Від насолоди та інтимності моменту, очі Естер були заплющені.

- Так. Еліот. Він королівський писар. Людина, яка вірить у науку більше ніж у себе.

При згадці про брата, на лиці капітана промайнула світла усмішка.

- Ви певно дуже близькі?

Запитала дівчина, притулившись спиною до грудей Ераста. 

- Не настільки, як би того хотілося.

- Невже все так погано?

- Ні…ні.. ти що…я люблю свого старшого брата. Хоч і ніколи йому про це не говорив. Просто…просто він трохи проти того, чим я займаюся. Моє бажання служити в королівській армії йому ніколи не подобалося. А після того, як я зник на п’ять років, то він взагалі не хоче чути нічого про війну.