Розділ І. «І знову нове життя». Глава 22

Глава 22

Наші дні. Королівство Тагат.

Прокинувшись вранці, Естер збагнула, що в кімнаті вона зовсім одна. Де саме був капітан, дівчина не знала. Та, помітивши на стільці дбайливо складений чоловічій одяг – невимовно зраділа. Тепер їй не доведеться йти лісовими хащами у незручній і довгій спідниці, що весь час так недбало плуталась між ногами. До того ж, у цьому вбранні її зовнішність більше не була такою показною. А це вже було неабиякою перевагою у цьому світі. Тоді як, все королівство шукало молоду та вродливу дівчину, до юнака, що подорожував в компанії чоловіка їм не було жодного діла.

Милуючись своїм новим образом та усміхаючись власному відображенню у дзеркалі, дівчина вкотре провела рукою по обрізаному волоссі. З цією зачіскою вона виглядала незвично і водночас дивно. Та їй було байдуже до того. Адже, зараз головним її завданням було вижити у цьому світі. А про вроду і витонченість можна подумати пізніше.

І поки принцеса розглядала себе нову, у дверях почувся скрегіт замка. А через мить у кімнаті з’явився і сам капітан із тацею у руках. Помітивши Естер у штанях та сорочці, чоловік на якусь мить застиг, зачаровано розглядаючи її тендітні вигини. Він і подумати не міг, що жінка у чоловічому вбранні може виглядати так спокусливо. Одяг на дівчину був трохи завеликим. Це найменший з розмірів, що йому вдалося знайти. Однак, і він зовсім не псував того чарівного образу.  

- О Боги, як гарно пахне.

Відійшовши від дзеркала, дівчина зупинилася перед все ще застиглим Ерастом та із захватом поглянула на тацю із сніданком. Свіжовипечений хліб, шмат сиру та шинки а ще гаряча і запашна каша. Від вигляду на ці страви у Естер аж слинки потекли.

- Вирішив, що нам не завадить перед дорогою перекусити.

Припинивши нарешті витріщатися на принцесу та зачинивши двері, промовив капітан. Він обережно поставив сніданок на стіл і не знімаючи свого плаща, ніжно припав до вуст Естер, пригортаючи її до свого тіла. Аромат дівчини зводив його з розуму, а посмішка дарувала таке дивне і в той же час приємне тепло, що в середині все завмирало.

Насолодившись поцілунком, двоє нічних коханців все ж сіли за стіл і прийнялися за смачний сніданок. В цілковитій тиші, тримаючи один одного міцно за руки, вони намагалися закарбувати у своїй пам’яті цю мить. Адже, жоден з них не знав, що їх чекатиме завтра і чи вдасться їм втекти подалі від проблем, що так наполегливо йшли за ними. Однак, те, що трапилося цієї ночі, двоє мандрівників присягли назавжди зберегти у своїх серцях.

До столиці лишалося вже зовсім трохи. Капітан і принцеса й далі продовжували рухатись густими лісовими хащами Тагату. Потрапляти на очі людям було вкрай небезпечно. Навіть, незважаючи на те, що тепер Естер більше нагадувала вродливого юнака, Деймос все ж не хотів так ризикувати. Тому, вдень вони трималися якнайдалі від міст та поселень, а вночі наважувалися виходити зі свого сховку, щоб добре підкріпитися та десь переночувати. Звісно ж, їм не завжди вдавалося зупинятися у придорожніх пабах чи місцевих тавернах та спати на м’яких ліжках. Інколи, заради безпеки, капітан знаходив для відпочинку й більш відлюдькуваті місця де ночувати їм доводилося на твердій землі та принаймні не під відкритим небом.

- Розкажи мені про місце, звідки ти родом.

Обіймаючи свою принцесу, чоловік намагався захистити її від холоду. Сьогодні їхнім притулком була закинута стайня. Місце доволі холодне та темне, проте тихе та сухе.

- Валенія було найпрекраснішим королівством.

Переплітаючи свої пальці із пальцями Ераста, дівчина вперше за довгий час дозволила собі згадати рідний дім.

- Один величезний острів, що тримався високо над рівнем моря. Всі наші ріки водопадами стікали до синіх вод, утворюючи білу густу хмару. І це явище по справжньому захоплювало дух. Наші ліси були густими і в той же час світлими та привітними. А спів птахів змушував завмирати від захвату. Наші люди мешкали у маленьких кука[1], що розкинулися майже по всьому острову. А десь далеко на схилі височів палац. Місце де я народилася. Він був просто величезним. П’ять бальних зал, одна оранжерея, чотири навчальні кімнати, дві зали для прийому гостей, чотири столових, бібліотека і до сто біса інших кімнат. Я й уявити не можу, як слугам вдавалося тримати там все в ідеальній чистоті.

Вуст дівчини торкнулася усмішка.

- Та найбільше я обожнювала наш сад. Там скрізь росли материні квіти. Вона так обожнювала рослини, що приділяла їм майже увесь свій вільний час. А ще, із саду відкривався неперевершений вигляд на море. І нехай ми були високо і я жодного разу не чула шуму хвиль, все ж його синя поверхня неабияк притягувала.

Спогади про дім невимовним смутком лягали на серце дівчини. Образи рідних місць та людей вже давно були розмитими та нечіткими. Однак, все одно продовжували приносити болючу тугу. 

- Твоє королівство і справді неймовірне. Літаючий острів. Я навіть уявити такого не в змозі.

Ераст сильніше притискав до себе дівчину.

- Та все ж, він мабуть в рази краще за Джахаму.

Додав тихо чоловік.

- О, такого гнітючого і похмурого місця, як світ мертвих я ще в житті не зустрічала.

Естер посміхнулася.