Розділ І. «І знову нове життя». Глава 20

Глава 20

Наші дні. Фортеця Волес.

Повернувшись до кімнати через три години та відклавши торбину із надбаними речами у бік, Ераст втомлено опустився на підлогу біля ліжка. Обпершись спиною до холодного дерева, капітан тихо милувався Естер. Вона так міцно і солодко спала, що він не хотів її будити. Адже добре знав, попереду на них чекає важка дорога. Тому зараз їм обом потрібен був відпочинок.

«Ви такі схожі, але такі різні» - Шепотів чоловік, обережно поправляючи за вухо дівчини пасмо, що вибилася з її зачіски. – «Не знаю чому, та за ці дні ти стала дорогою мені людиною. І я обіцяю тобі, що зроблю все, щоб вберегти тебе… Навіть, ціною власного життя».

Перед світанком, капітан все ж розбудив Естер.

- Принцесо, нам потрібно збиратися.

Ледь-ледь торкаючись плеча дівчини, тихо говорив Ераст.

- Ми маємо покинути Волес до світанку.

- Так швидко?

Сонно бурмотіла дівчина, витираючи очі та час від часу зіваючи.

- Нам небезпечно тут залишатися. Як я й гадав, минуло п’ять місяців з моменту нашого зникнення. Тому, дуже сумніваюсь, що Бен продовжував тримати цю кімнату для мене. Будь-якої миті, сюди можуть зайти і тоді…нам буде не до веселощів.

Чоловік розстелив на середині ліжка тканину, яка від тривалого використання і частого прання вже давно втратила свою білизну. Поверх він розклав хліб, декілька шматочків сиру та м’ясного рулету.

- Вночі мені вдалося дістати деякі харчі. Зараз трохи перекусимо і можемо йти.

Ераст сів навпроти дівчині і взявся куштувати скромні наїдки.

- Кухарки завжди залишають на кухні якусь їжу. На випадок, якщо до таверни завітає нічний гість.

Пояснював чоловік, пережовуючи смачний хліб.

- Як це завбачливо з їхнього боку.

Усміхнулася дівчина, відправляючи до рота смачний рулет та насолоджуючись його соковитим смаком. І це нічого, що він був давно холодним. Естер була такою голодною, що дякувала і цьому.

- Я ходив вночі до свого будинку. Хотів дістати нам деякі речі. Однак, дім ретельно охороняють. Двоє вартових.

Розповідав про свою нічну вилазку капітан.

- Ми з тобою найрозшукуваніші особи в усьому королівстві. Наші портрети висять майже на всіх стінах. Ну, точніше мій портрет і Енеонори. І якщо за голову Ен обіцяють чималу суму, то мене вважають зниклим безвісті.

- Хм…Не надто весело. І скільки ж дають за мою голову?

Запитала дівчина, відкусивши добрячий шматок від хліба. Звісно ж, вона розуміла, що новини не з приємних. Однак, Естер знала добре, що нервувати, а тим більше впадати в паніку зараз зовсім не на часі.

- Не твою, а Енеонори.

Тим часом, вирішив уточнити Ераст. Адже, йому було добре відомо, що дівчина зображена на портретах і та, яка зараз сидить навпроти нього - це дві абсолютно різних людини. І для нього це було вкрай важливо та принципово.

- А хіба є різниця?

Естер знизала плечима.

- Для всіх я і є Енеонора. Тому, скільки там коштує моє життя?

- П’ятдесят тисяч срібляків і клаптик землі в одній з провінцій Тагата.

Неохоче і навіть трохи роздратовано відповів Ераст.

- Гм…

- Якщо тобі цікаво, то це до біса багато.

Пояснив капітан, помітивши, що дівчина не надто розуміє виставлену ціну за її голову.

- І взагалі, я гадав, що через усі ці події, у Волесі посилять охорону.  Але удача, поки що, на нашому боці. Все залишилося так, як і було до нашого зникнення. Тому, діятимемо чітко за планом.

- Планом?

Дівчина мало не вдавилася шматком сиру, який у цей момент жадібно пережовувала.

- У нас був план?

Вона здивовано дивилася на чоловіка, що сидів навпроти неї і ніяк не могла второпати, коли він встиг вигадати план їхньої втечі, якщо вони про це навіть до пуття й не говорили.

- Спершу ми маємо покинути Волес. – Почав пояснювати, немов маленькій дитині, чоловік. – Через головну браму, за межі королівства, нам не вийти. По той бік, фортеця надійно охороняється. А от перетнути внутрішню стіну – не проблема. Вхід і вихід у Волес зі сторони Тагата стерегти без потреби. Вороги зазвичай заходять ззовні, а не з середини. І саме це нам на руку. Вартові мають дуже погану звичку, перед світанком відлучатися на кухоль запашної настоянки. Тому, у нас буде добрих пів години, щоб перейти ворота і сховатися у ліановому лісі. Головне не натрапити ні на кого у самому місті. 

- Знаєш, я звісно нічого не маю проти твого плану. Але, нагадай мені, будь ласка, коли ми встигли його обговорити.

Дівчина спантеличено дивилися на Ераста, не дуже собі уявляючи, як саме вони – найрозшукуваніші люди, будуть тікати із міста-фортеці, де мешкає чимало людей та яке захищене магічно і не тільки. 

- Щойно.