Розділ І. «І знову нове життя». Глава 18

Глава 18

Наші дні. Царство Джахама.

Щойно Мор плеснув у долоні, Ераст збагнув, що він більше не сидить за столом, вщент забитим їжею. Розкішна їдальня раптом перетворилася на ліс, усіяний голими стовбурами дерев та високою сухою травою що доходила капітану до поясу.

- От і поговорили.

Сам до себе промовив Деймос, роздивляючись навкруги. Місце, як і всі інші у Царстві Джахама, не відрізнялося яскравістю. Таке ж похмуре і не живе, воно тільки й наганяло суму.

- Лишилося тільки знайти…

Не встиг чоловік промовити і слова, як густа трава зашаруділа, а земля під ногами помітно затремтіла.

Уважно слідкуючи за рухами в траві та готуючись до нападу, Ераст обережно дістав зі свого черевика ніж, який завжди носив з собою. Щось йому підказувало, що так званий пронира не такий вже і безневинний, яким його намагався  описати Мор. 

І ніби підтверджуючи його здогади, перед капітаном виріс велетенський ящір. Вузькі очі звіра хижо блищали, а пащека, усіяна гострими зубами, була широко відкритою. Монстр готувався до нападу. І налаштований він був лише на власну перемогу.

- Сподіваюсь, Естер веселіше проводить час, ніж я.

Встиг подумати Деймос, перш ніж велетенський ящір завдав свого першого  удару.

Наші дні. Царство Джахама. Палац Мора.

Естер лежала на ліжку, згорнувшись калачиком. Вона прокручувала браслет на руці, все думаючи про капітана. Їй не давала спокою думка, що Ераст бажає покинути Царство Джахама з двома жінками.

«Ен його законна дружина. А я… я просто незнайомка, яка зникне через десять років» - Думала про себе дівчина. – «І взагалі, не можливо покохати людину, яку знаєш від сили декілька днів. Навіть якщо час тут плине зовсім по іншому. Це всього лиш казки, які розповідають наївним дівчаткам».

Витерши сльозу, яка так не вчасно скотилася по її щоці, Естер знову торкнулася до браслету. Він був таким теплим і так приємно зігрівав шкіру, немов сам Ераст зараз був поруч.

- Її Високість не в гуморі?

В кімнаті ні звідкіля з’явився сам Мор. Він стояв біля ліжка і відверто розглядав свою гостю.

- Не називайте мене так. Я більше не принцеса.

Естер не те, щоб підвестися, вона навіть голови не повернула до Бога, продовжуючи і далі незворушно лежати та ігнорувати цього нахабу.

- Горда. Це добре.

Мор схвально кивнув, ніби ставлячи якісь позначки у своєму невидимому списку.

- А ще вперта, пихата і прямолінійна.

Тихо, майже без емоційно промовила дівчина.

- Ну, тут би я посперечався. Вперта – можливо. Але ж в міру. Пихата – ні. Анітрохи. Це більше якість Енеонори ніж твоя. А щодо прямолінійності – то це не вада, а скоріше перевага.

Здавалося Мор отримував задоволення від розмови. Чого не можна було сказати про саму Естер. Вся ця ситуація її невимовно бісила, як і сам Бог Смерті.

- Якщо ви думаєте, що зможете спокусити мене розкішним одягом, золотом, чи неперевершеним сексом, то тоді ви зайшли не до тієї кімнати. Все це мене анітрохи не цікавить.

І знову повна байдужість звучала у голосі дівчини.

- Ти так переймаєшся тим капітаном?

Важко зітхнувши, Мор сів на край ліжка.

- І що тільки знайшла у ньому? Ні м’язів, ні влади, ні вроди. Звичайний смертний, як і мільйони інших. А ти он як за ним упадаєш, що навіть на Бога не хочеш глянути. Принцеса, що із-за власних бажань була позбавлена всього. Ти не знаєш, що для тебе краще. Життя зі мною тебе зробить щасливою. Ти матимеш все, чого тільки забажаєш. В нічому собі не будеш відмовляти. Але ти так зав’язла у своїх стражданнях, що не хочеш і слухати мене. Бідна…бідна закохана дівчинка.

- Не смійте мене шкодувати.

Зазвичай Естер була більш стриманою. Та обставини щойно склалися так, що вона більше не хотіла тримати всю свою образу у собі. Тай Бог, здається, перейшов абсолютно всі межі дозволено. Тому, різко сівши, дівчина почала гнівно тицяти пальцем Мору у груди, висказуючи абсолютно усе, що накипіло в середині.

- Можливо я і робила помилки у житті. Та про жодну з них я не жалкую. Так, я народилася принцесою. І знаю, що таке розкішне життя. Однак, зараз я така ж звичайна смертна, як і мільйони інших. І не вам вирішувати, з ким і як мені буде краще. Моє життя належить тільки мені. А мій вибір залишається лише моїм! А тепер залиште мене на одинці. Гадаю нам немає про що більше говорити.

Спочатку Мор мовчав, уважно розглядаючи дівчину. Естер навіть здалося, що він зараз також почне кричати на неї. Та Бог просто плеснув у долоні і зник, лишивши по собі лише вм’ятину на простирадлах.

- От і чудово.

Задоволена, що нарешті її лишили у спокої, дівчина знову лягла, підігнувши під себе ноги та прокручуючи на руці вже таку рідну прикрасу.

Наші дні. Царство Джахама.