Розділ І. «І знову нове життя». Глава 17

Глава 17

Наші дні. Царство Джахама. Палац Мора.

Крокуючи коридорами палацу, Естер відчувала якусь дивну тривогу. І це їй аніскільки не подобалося. Можливо, на дівчину так впливали всі ті химерні картини із зображенням монстрів та різних сцен вбивства, що висіли по обидва боки довжелезного коридору і неабияк тиснули на підсвідомість. Або ж це приглушене світло, що створювало відчуття того, немов за тобою хтось стежить через вузькі шпарини. Назвати причини свого поганого передчуття Естер, на жаль, не могла. Та що вона знала на всі сто, так це те, що це місце їй анітрохи не подобається і залишатися тут вона точно не збирається. І щоб хоч трохи почуватися у безпеці, дівчина все ж вирішила, що краще вона не відходитиме від Ераста.

Що ж до самого капітана, то йому знадобилася неабияка витримка, щоб не показувати свого хвилювання та страху, що немов хробак причаївся у його підсвідомості і тепер повільно шкрібся у нього з середини. Деймос знав, що ні володіння Мора, ні сам Бог нічого хорошого не несуть. І була б його воля, він ніколи б і не потикався у це місце. Однак, ситуація вимагала зовсім іншого. Тому, взявши контроль над своїми емоціями, Ераст мовчки йшов за псом Бога Смерті.

- Це місце не надто привітне.

Голос Естер злегка тремтів, хоч вона і намагалася триматися мужньо.

- Але що можна очікувати від палацу, якщо і саме царство не надто багате на кольори?

І хоч Ераст ніяк не відреагував на репліку дівчини, вона добре знала, що він з нею цілком згоден.

Минувши один темний коридор, гості Бога піднялися по довгих сходах до гори. Після чого їх чекало ще кілька коридорів. І лише тоді, людино-пес зупинився біля височезних чорних дверей.

- Ваші покої. Я повернуся рівно за годину, щоб провести вас на святкову вечерю. Не часто у господаря бувають гості.

Останню репліку дивне створіння промовило більше для себе ніж для тих самих гостей. Після чого, низько вклонилося і пішло геть.

- У мене від нього сироти.

Естер дивилася у слід слуги, що за мить зник в одному із темних коридорів.

- Не лише у тебе.

Капітан відкрив широчезні двері, пропонуючи Естер увійти до відведених їм покоїв.

В середині на них чекала доволі простора і, як не дивно, світла кімната. З ліва розміщувався камін, у якому тріскотіло багаття. В самісінькому центрі стояли диванчики та круглий столик. Скоріше за все це була гостьова кімната. У таких зазвичай приймали гостей, або ж пили чай.

Роззирнувшись, дівчина помітила по обидва боки двері. Довго не думаючи, вона обрала ті, що з права і швидко підійшла до них. Зазирнувши до кімнати, дівчина весело усміхнулася.

- Як я і думала.

Тихо промовила вона. А потім додала вже голосніше:

- Тут кімната. І б’юся об заклад – за тими дверима також кімната.

Вона вказала на протилежну сторону.

- Б’єшся об заклад? – Ераст, який стояв біля каміну і розглядав дивну картину на стіні, здивовано поглянув на дівчину.

- Ну, це такий вираз. Ніби «можу сказати з впевненістю» або «абсолютно точно упевнена».

Та зрозумівши, що чоловік не дуже її розуміє, Естер махнула рукою і зникла за дверима, зачинивши їх з середини.

Капітан також вирішив не тягнути час, а тому одразу ж підійшов до протилежних дверей і зазирнув за них.

- І справді, кімната.

Переконавшись, що дівчина має рацію, Деймос зайшов у середину, щоб вже краще роздивитися місце, яке їм виділили для відпочинку.

Кімната виявилася не великою, але в той же час затишною. Виконана в чорно-червоних тонах вона анітрохи не виглядала похмурою. А навіть навпаки, була гармонійною і величною. З меблів тут були лиш велике ліжко, шафа і столик. Але і цього було більш ніж достатньо. Тим паче для Ераста, якому ще в житті не доводилося ночувати у палаці. 

- Були б це трохи інші обставини.

Чоловік втомлено усміхнувся, проводячи рукою по м’яким простирадлам. І тільки но він хотів лягти на ліжко, як з протилежної кімнати почувся крик дівчини.

- Естер!

Деймос за лічені хвилини опинися у покоях дівчини. Він так поспішав до неї, що мало не вибив двері, які із гуркотом стукнилися об стіну, лишаючи на ній чималий слід.  

- Естер, що…

Та не встиг він промовити і слова, як помітив дівчину, що стояла біля інших відкритих дверей у кімнаті (здається такі були і в його) тримаючи себе долонями за голову.

- Що? Що трапилося? Щось болить? Тебе хтось зачепив? Образив?

Ераст панічно оглядав дівчину, перевіряючи легкими дотиками чи не має на ній часом серйозних поранень. Та переконавшись, що з нею все добре, все ж відійшов на пів кроку назад і склавши руки на грудях тепер вже чекав відповідей.

- Я в порядку, Ерасте. Просто тут є ванна кімната. І це так дивно і так прекрасно водночас.

Щоки Естер вкрилися рум’янцем, адже їй було ніяково, що вона даремно змусила хвилюватися капітана. Хоча усвідомлення того, що він миттєво прибіг на її дівочо-істеричний крик, не могло не тішити. Виходить, цей чоловік непокоїться за неї. А можливо вона просто собі щось уявила – представила бажане за дійсне.