Розділ І. «І знову нове життя». Глава 16

Глава 16

Наші дні. Царство Джахама.

Сонячне світло пробивалося крізь маленьке вікно, грайливо огортаючи стан дівчини, що міцно спала. На мить, Естер здалося, що вона знову вдома і зараз до її покоїв увірвуться служниці, щоб повідомити принцесі про новий день. Однак, як дівчина не чекала, та дива так і не трапилося. І усвідомлення того, що вона зараз зовсім в іншому місці, змусило Естер розплющити очі і швидко сісти.

- Давно такого не було.

Сховавши обличчя у долонях та протерши очі, дівчина важко зітхнула.

- Поганий сон?

До хатини увійшов капітан. Він був вже одягнутий та повністю зібраний і зараз виглядав по справжньому мужньо.

- Я би сказала навпаки.

Естер поглянула на чоловіка, а потім її погляд ковзнув по столу, на якому у глиняному посуді вже стояла їжа. Дівчина могла заприсягтися, що ввечері всього цього тут не було і стіл був абсолютно порожнім. І коли тільки Ігнеса встигла все це приготувати?

- Зазвичай, після хороших снів, люди не виглядають такими… змарнілими та засмученими. 

Капітан підійшов да столу та по черзі заглянув у кожну з посудин, перевіряючи, що ж саме їм наготувала стара.

- Це був, радше, давно забутий спогад.

Дівчина підвелася та взявши приклад з капітана, також підійшла до столу. Аромат, що йшов від гарячих страв, неймовірно п’янив та наганяв страшений апетит.

- Капітане, невже все це приготував ти?

Радісно усміхнувшись, дівчина весело поглянула на Деймоса.

- Я звісно майстер на всі руку. Та, на жаль, це все заслуга Ігнеси.

Ераст взявся за ложку та набравши гарячої каші, швидким рухом перемістив її собі до рота, відверто насолоджуючись приємним смаком сніданку.

- І коли тільки встигла?

Естер також швидко набила рот смачною їжею від якої аж слинки текли.

- Приходила на світанку. Поки ти спала. Та вже давно пішла.

Повідомив капітан, пережовуючи вже третю ложку каші.

- І дещо лишила.

Чоловік пірнув рукою у свою кишеню та витяг звідтам шматок паперу, складений у декілька разів.

- Що це?

Не відриваючись від сніданку, дівчина мигцем поглянула на листок.

- Мапа.

Ераст простягнув їй листок, тим самим натякаючи, щоб вона і сама поглянула.

- Мапа? Тут?

Відклавши ложку в бік, дівчина з цікавістю почала розгортати папір.

- А що тебе так дивує? - Запитав капітан. - Наявність мапи в рази полегшить нам життя у цьому проклятому царстві.

- Мене не дивує наявність мапи у цьому світі. Мені цікаво – хто той сміливець, що її намалював. 

Дівчина захоплено розглядала малюнки на папері, що були передані абсолютно точно аж до найменших дрібниць. Ось хатина Ігнеси, довкола якої розкинувся густий ліс. Естер провела пальчиком по яскравому малюнку. А ось стежина, що веде до скелястих гір і невеликого озерця десь між ними. Її рука просунулася трохи вище. А далі…

- Порожньо? Чому мапа не повна?

Естер розгублено поглянула на капітана.

- Дійшовши сюди – Утнувши пальцем у озеро, промовив капітан – Мапа відкриє нам наступну стежину. 

- Але який в цьому сенс?

Дівчина щиро не розуміла, чому не можна було намалювати одразу всю мапу. А відкривати її лише частинами.

- Справа в тому, що палац Мора має здатність переміщатися. І сьогодні він може бути тут. – Чоловік тицьнув пальцем у випадкове порожнє місце на мапі. – А завтра вже буде тут.

Його рука повільно перемістилася у протилежний кінець аркушу.

- Тому, мапа і не повна.

- А де гарантія того, що дійшовши до палацу Мора, той не зникне перед нами?

- Жодних.

Ераст знизав плечима.

- Та якщо вірити Ігнесі, мапа, абсолютно точно, доведе нас до цілі.

- Було б не погано. Бо я якось не дуже хочу вічно гасати царством мертвих у пошуках його правителя. Перспектива так собі.

Естер обережно склала мапу і віддала її назад капітану.

- Ти точно не з Тагата. І мешканкою Салема чи Ядогара тебе також важко назвати. Вимова не та.

Чоловік оцінююче розглядав свою співрозмовницю, намагаючись вгадати, хто ж перед ним зараз сидить.

- Можливо ти з… А хоча ні, не кажи нічого. Так навіть цікавіше.

Капітан раптом підвівся, не звертаючи жодної уваги на ошелешену дівчину, що так і сиділа перед ним з розкритим ротом та широко розплющеними очима.

- Я обіцяв Ігнесі допомогти з дровами, перш ніж ми підемо. Тому, ти поки збирайся. А я піду ще трохи попрацюю.

І не промовивши більше і слова, Ераст зник за дверима, залишивши спантеличену дівчину на самоті.