Розділ І. «І знову нове життя». Глава 15

Глава 15

Наші дні. Царство Джахама.

В хатині Ігнеси було так затишно і приємно, що Естер воліла б залишитися тут якомога довше. Та дізнавшись, як плине час у Джахамі, дівчина все ж відкинула своє бажання, повністю віддавшись приємному теплу води, що так ніжно огортало її втомлене тіло.

Після розмови із капітаном, вона першою пішла до купальні.

Звичайна кімната із декількома лавами та величезною бочкою для купання. Вздовж стіни декілька цеберок, наповнених гарячою та холодною водою. А в одному з кутів – ночви[1], у яких дівчина і вирішила випрати свій брудний одяг.

Та спершу потрібно було добряче відмитися.

Роздягнувшись та занурившись у гарячу воду, Естер задоволено видихнула. Її втомлені м’язи розслабилися, а час проведений на одинці, дав змогу все добре обміркувати.

Тепер, коли Ераст знав хто вона така і їй більше не потрібно було вдавати із себе Ен, дівчина твердо вирішила розпитати у нього все про цей світ. Вона прагнула дізнатися більше. Адже, добре знала, що отриманні знання допоможуть їй у майбутньому пристосуватися до тутешніх умов життя.

Не відомо ще, як після їхнього повернення складеться її подальша доля. Якщо вірити старій відьмі, то дружина Ераста також у Джахамі. І знайшовши її, капітан абсолютно точно не захоче більше допомагати сторонній людині. Тому, про власне виживання Естер повинна подбати сама. Як зазвичай і робила це у своїх попередніх життях.

Вимившись, дівчина, замотана у довге простирадло (які так дбайливо лишила на лаві Ігнеса), якраз завершувала прати свою спідню білизну та сорочку, коли у двері купальні тихо постукали.

- Естер, у тебе все гаразд?

Через зачинені двері голос Ераста звучав приглушено.

- Якщо тобі, щось потрібно, то ти заходь. Я вже давно завершила.

Розвішуючи білизну на мотузці, Естер намагалася говорити голосно, так, щоб капітан міг почути її голос.

Якусь мить нічого не відбувалося, та потім двері тихенько заскрипіли, і у купальні з’явився чоловік.

- Ой, вибач!

Помітивши Естер у самому лиш простирадлі, капітан швидко відвів погляд і вже хотів вийти з кімнати та його зупинив голос дівчини, яка стояла до нього спиною та завзято розвішувала свій одяг. 

- Якщо тобі потрібно попрати сорочку, то скажи.

Естер вже давно звикла до роботи. Тому, прання, прибирання чи приготування їжі для неї не здавалося чимось страшним, як це було в часи, коли вона носила статус принцеси. Тепер дівчина дбала про себе сама і ні скільки не цуралася допомагати іншим.

- Що? А ні, не потрібно. Я і сам впораюся. Просто хотів переконатися, що все добре. Ти довго не виходила…От я і..

Вперше Ерасту доводилося бачити жінку, яка так вільно себе почувала у напівроздягнутому вигляді перед стороннім чоловіком.

Звісно ж чоловік був з жінками і бачив їх у всій красі. Та то були дами зовсім іншого виховання і статусу.

- А знаєш, я хотіла тебе про дещо спитати.

Закінчивши із одягом дівчина взялася ополіскувати ночви, зливаючи воду у спеціальний отвір, розміщений під однією із лав.

- Ну, раз ми з тобою вже з’ясували, що я не твоя дружина.

Естер кинула через плече швидкий погляд на чоловіка.

- Питай.

Деймос намагався так відверто не розглядати тендітну фігуру дівчини, та в її рухах відчувалася така впевненість і граціозність, що він ніяк не міг відвести свого погляду.

Його Енеонора, окрім як довгої сорочки, яка прикривала абсолютно кожну ділянку її тіла, ніколи не з’являлася перед чоловіком роздягнутою.

- Що то був за чоловік, через якого ми тепер тут.

Згадка про сахіра, трохи привела до тями Ераста, змушуючи все таки відвести свій погляд від фігури дівчини.

- Ендрю Лоренс. Верховний сахір королівства Ядогар. Дуже небезпечна та підступна особистість.

- Ха. А дивлячись на його обличчя я б сказала ще й самозакохана.

Згадавши того пихатого і неприємного типа у Естер аж плечі смикнулися.

- Тобі краще триматися якнайдалі від нього.

- Ну, товаришувати із цим типом я і не дуже хотіла. Мені він видався не надто приємним.

Набравши чистої води до ночви, дівчина підійшла до капітана.

- Знімай свою сорочку.

- Вибач, що?

Очі Ераста округлилися від подиву.

- Кажу, давай свою сорочку, я її поперу.

- Я ж ніби сказав, що не потрібно.

Чоловік був трохи збентежений. Він вперше стояв перед людиною і відверто не знав, що йому робити. Вся ця ситуація здавалася Ерасту дивною. Якоюсь не правильною і водночас такою буденною і рідною. Двоє незнайомців зараз виглядали так, немов вони були добрими старими друзями, яких пов’язувало чимало пригод. 

- Та годі тобі. Мені зовсім не важко. Це займе п’ять хвилин мого часу.