Розділ І. «І знову нове життя». Глава 14

Глава 14

Багато років тому. Королівство Тагат. Спогади капітана Деймоса.

Йдучи війною на королівство Ядогар, капітан Ераст Деймос, найкращий головнокомандувач війська королівства Тагат і подумати не міг, що додому він повернеться через довгих десять років, п’ять з яких йому доведеться провести у найтемнішому та найгіршому місці на світі – Царстві Джахама. Ще з дитинства, хлопець із звичайної родини, де батько був військовим, а мати вправною швачкою, добре знав, що рано чи пізно, а війна не омине його стороною. Малий Ераст із задоволенням відвідував підпільні заняття військової справи та із захватом приймав участь у всіх турнірних боях, які таємно проводилися у його маленькому містечку Нотвер. Нерідко хлопець повертався додому із синцями, зламаними ребрами чи іншими травмами, чим часто доводив до сліз свою бідолашну матір.

- Ерасте, любий. Невже ти не можеш хоч раз прийти додому цілим і неушкодженим?

Молила жінка, вкотре заліковуючи рани сина.

- А як інакше я захищу своє королівство?

Дивувався хлопець, мужньо витримуючи печіння від лікувальної мазі.

- Бери приклад зі свого старшого брата. Еліот старанно вивчає історію і політику нашого королівства із фоліантів. Не лише кулаками і грубою силою можна захищати свою країну, любий. Інколи, просто достатньо приймати мудрі рішення.

- Як на мене це марна трата часу. Без образ.

Хлопець поглянув на свого брата, який як і завжди сидів за столом і уважно читав черговий товстий фоліант.

- Без образ.

У відповідь прозвучала лиш коротка фраза.

Скуйовджене темне волосся, худе обличчя, що ховалося за великими круглими окулярами. З них двох, саме Еліот завжди був розумним, стриманим і серйозним братом. У свої двадцять п’ять він вже встиг видати декілька фоліантів і стати одним із головних писарів королівства.

Чого не скажеш про Ераста. Занадто запальний, занадто баламутний. Він завжди притягував пригоди на свою голову, стаючи їх центром. В десять років хлопець вперше взяв до рук меча. А в п'ятнадцять – був одним з найкращих у всіх вуличних бійках. Ераст просто мріяв про кар’єру військового. І з нетерпінням чекав свого шістнадцяти річчя. Адже, саме тоді хлопців у Тагаті приймали до військової Академії. 

- Ерасте, любий, пошкодуй хворе серце своєї матері.

Жінка із сумом дивилася на сина. Як би це прикро не звучало, та Шарлі бачила, як сильно її молодший син схожий на свого батька. Та ж сама відданість королівству, тяга до пригод, справедливості та любов до зброї. Все це було і в Ярлі. І все це вона безмежно любила у своєму чоловікові. Та Ярла більше немає. Десять років минуло, відколи його забрала війна. Відтоді, Шарлі заприсяглася, що жоден з її синів не буде мати нічого спільного із королівською армією. Та видно, Боги вирішили інакше.

- Ти не можеш змусити мене відмовитися від свого покликання.

Хлопець вважав не справедливим те, що мати не дозволяє йому бути тим, ким він понад усе мріє стати. Пригнічує його бажання бути схожим на батька.

- Війна не може бути покликанням, сину! Забирати життя в інших це аж ніяк не шляхетна справа. Це злочин.

- То виходить батько був злочинцем? Захищаючи наше королівство від ворогів він був нічим не кращим за вбивцю!

Навіть Еліот, який весь цей час був зайнятий читанням, перевів свій важкий погляд на брата.

- Твій батько був героєм.

Тяжко зітхнувши, промовила Шарлі.

- То чому ти не хочеш, щоб і я став героєм?!

Ераст щиро не розумів, чому мати так категорично проти його вступу до військової Академії.

- Тому що я не хочу, щоб ти загинув, як і він!

Ледь втримавши сльози та із жалем поглянувши на свого сина, жінка не витримала та швидко вийшла з кімнати.

- Даремно ти з нею так. Вона тебе любить і намагається захистити.

Серед тиші, що панувала в кімнаті, голос Еліота здався таким голосним.

- Я знаю, брате. Та, на жаль, їй доведеться змиритися з моїм вибором.

Хлопець дивився на двері, за якими щойно зникла його мати.

- Можливо є інший вихід?

Еліот також сподівався відбити бажання у брата йти на війну. Однак, погляд Ераста, яким той щойно обдарував його, дав зрозуміти все. 

-  Вчора прийшов наказ зі столиці. Через місяць я повинен прибути до Академії. 

Важко промовив Ераст, підтверджуючи найгіршу здогадку брата.

А вже через десять років, успішно відбивши щонайменше вісім атак ворожого королівства та захопивши декілька найважливіших стратегічних міст, Ераст Деймос носив почесне звання капітана і керував одним із найсильніших полків Тагата, в лавах якого служили одні з найкращих найманих вбивць. Так звані масонці. Елітний загін, що був навчений не лише знищувати свого ворога, а й вправно шпигувати та діставати всю потрібну інформацію. Жива зброя, навички якої виточені до автоматизму та бездоганності.

- Ваше Величносте, ви бажали мене бачити!