Розділ І. «І знову нове життя». Глава 13

Глава 13

Наші дні. Царство Джахама.

Наступний день нічим не відрізнявся від двох попередніх. Все те ж червоне небо, похмура атмосфера та дивні пейзажі, що заворожували і лякали водночас.

Однак, сьогодні було і те, що трохи бентежило Естер. Їй здавалося, що вона починала звикати до Царства Джахама.

- Це дивно, та в мене таке відчуття, ніби я прожила у цьому світі не один рік.

Дівчина вирішила поділитися своїми переживаннями з капітаном.

- Нам потрібно поспішати. – Прозвучала коротка відповідь, яка не несла в собі нічого доброго.

До того ж, по виразу обличчя чоловіка, яке вмить спохмурніло, Естер збагнула, що її припущення не несе в собі нічого хорошого. Та як вона не старалася розпитати капітана, що й до чого – той продовжував уперто мовчати.

- Ти від мене щось приховуєш?

Дівчина намагалася не відставати від швидкої ходи Деймоса, тримаючись як найближче до нього.

- Те саме я можу запитати і у тебе. – Капітан різко зупинився та поглянув прямісінько у вічі дівчини.

Від несподіванки Естер перечепилася та мало не впала, ледь втримавши рівновагу.

- Послухай. – Промовив Ераст, помітивши на собі розгублений і трохи наляканий погляд дівчини. – Нам краще якнайшвидше дістатися до хатини Ігнеси. А там, у спокої, ми обговоримо усе, що тебе цікавить.

Капітан стояв впритул біля Естер, уважно зазираючи у її сірі, немов грозове небо, очі та терпляче очікуючи від неї відповіді.

- Обіцяєш? – Голос дівчини трохи тремтів від хвилювання.

- Обіцяю.

Впевненість Деймоса все ж змусила Естер ствердно кивнути головою. Хоч вагання і не поспішали її покидати. Та, стояти довго посеред піщаної пустки дівчині не дуже подобалося. На її не скромну думку, краще і справді було дістатися до цієї загадкової Ігнеси. Ось там вона вже точно не відчепиться від цього чоловіка, навіть якщо їй доведеться ділитися з ним і своїми власними секретами. 

- Ну, от і домовилися. А тепер ходімо.

Деймос розвернувся і, не чекаючи своєї супутниці, так як знав, що вона обов’язково піде за ним, мовчки покрокував далі.

Подорожуючи в абсолютній тиші, дівчина уважно розглядала все навкруги. Вона і гадки не мала, як саме мало виглядати місце, де мешкає знаменита відьма Ігнеса. Та минувши кам’янисті схили і опинившись у звичайному лісі, де дерева майоріли зеленню, а між гілками просочувалися промені сонячного світла, Естер відразу ж збагнула, що вони майже дісталися цілі.

- Межа між світом мертвих і живих у цьому місці дуже тонка і не стабільна. Тому, ми можемо бачити сонячне світло.

Пояснював капітан, коли вони пересувалися лісовою стежкою.

- Виходить, тут ми зможемо нарешті повернутися у світ людей?

Радісно запитала дівчина, насолоджуючись потріскуванням опалого листя під своїми ногами. 

- Якби все було так просто.

Чоловік приречено усміхнуся, а потім додав:

- Розумієш, були б ми між життям і смертю, то вже сьогодні опинилися б вдома.

- Але ж звісно існує але…

Естер невесело зітхнула.  

- Ми живі. І цей вихід для нас закритий.

Чітка і майже без емоційна відповідь капітана не вселяла жодної надії. 

- Тоді, як нам повернутися?

Дівчина вже і не очікувала почути відповіді, та Ераст все ж промовив:

- Лише сам Мор здатен повернути нас до світу живих.

Більше питань Естер вирішила не задавати. Цей світ для неї і так був занадто складним і незрозумілим. Тому, решту дороги вони знову йшли у цілковитій тиші.

Відчувши на своїй шкірі легкий вітерець, дівчина несвідомо посміхнулася. Дивно, та вона і не думала, що за два дні встигне засумувати за такими звичними і буденними речами, як сонце, вітер, спів птахів, який тут відлунював майже з кожного дерева. Це місце, в порівняні з усім Царством Джахама, було по-справжньому живим.

- Ми прийшли.

Капітан зупинився на схилі, із задоволенням поглядаючи кудись у далечінь. Прослідувавши його прикладу, Естер також перевела свій погляд і мало не ахнула від здивування. Там, у низу, вона побачила будиночок. Звичайна маленька хатинка із комину якої струменів сірий дим.

- Нас вже зачекалися. – Чоловік не став затримуватися на пагорбі, а одразу ж швидким кроком попрямував стежкою, що вела прямісінько до хатини.

Звісно ж, дівчина не дуже зрозуміла, чому саме Деймос вирішив, що їх вже чекають, та сперечатися з ним вона не стала. Просто, роззирнувшись довкола і ще раз насолодившись місцевим краєвидом, тим самим карбуючи його у своїй пам’яті, наздогнала його, намагаючись більше не відставати.

Щойно мандрівники опинилися біля хатини, двері зі скрипом відчинилися і на порозі їх зустріла стара жінка.

- Ерасте, любий, не думала тебе зустріти тут вдруге.