Розділ І. «І знову нове життя». Глава 9

Глава 9

Наші дні. Царство Джахама.

Естер не могла сказати точно скільки часу тривав її політ у невідомість. Адже, вона майже одразу втратила свідомість, тим самим повністю проґавивши таку неочікувану подорож. Чого не скажеш про пробудження, яке дівчина запам’ятала на все життя, оскільки приємним його було важко назвати. В голові нестерпно гуділо, а в скронях безжально били молотки. Все тіло було настільки слабким, що вона ледь-ледь змусила себе піднятися і сісти на коліна.

- Зараз би не завадила якась пігулка від голови. – Естер трималася за скроні пальцями, намагаючись хоч трохи зняти цю нестерпну біль.

- За кілька хвилин це мине. – Позаду почувся голос капітана.

- Сподіваюся. Бо таке враження, що моя голова от-от розколиться на частини.

Дівчина з недовірою поглянула на Деймоса, який стояв неподалік, уважно розглядаючи все навкруги.

- Нам краще тут на довго не затримуватися. – Якось не надто радісно промовив капітан.

- Невже знову якісь тварюки, на кшталт тих Пожирачів. – Пересилюючи біль, Естер усміхнулася. Здається, цього разу їй не дуже пощастило зі світом.

- Гірше.

Настороженість та серйозність Деймоса трохи приземлили дівчину, змушуючи її посмішку поволі зникнути з обличчя.

- Тобі видніше. – Відчувши, що головний біль по-трохи вщухає, Естер все ж повільно піднялася на ноги.

Їй також кортіло поглянути на місце, в якому вони так раптово опинилися.

А подивитися тут було на що. Похмура, а подекуди і жахаюча місцина, була оточена велетенськими скелями, верхівки яких ховалися за червоним небом. Естер ще ніколи в житті не бачила небесне полотно таким моторошним і водночас порожнім. Немов сама пустка засіла по той бік. Та й повітря тут було важким і гнітючим. 

Здавалося, це місце повністю було позбавлене життя. І про це говорили не лише поодинокі голі стовбури дерев, що майоріли то тут, то там, а й сама атмосфера, що вщент була просочена негативною енергетикою.

- Таке враження, що ми у самісінькому пеклі.

Сироти пробіглися тілом дівчини. Їй ще ніколи не доводилося бувати у таких жахливих місцях.

- Не знаю, що таке пекло, та зараз ми у Царстві Джахама[1].

На думку Естер – це було одним і тим самим, та капітану свою версію вона вирішила не озвучувати. Занадто вже занепокоєним він виглядав.

- Ходімо. Нам потрібно добратися до Печери Сліз. Там ми зможемо перечекати ніч.

Чоловік поглянув кудись далеко за обрій, після чого повільно рушив уперед.

- Я гадала, що вже ніч. – Дівчина намагалася не падати духом, ще раз окинувши оком місцевий пейзаж. Вона чудово розуміла, що паніка і поганий настрій тут точно не стануть у нагоді. Хоча, не панікувати у цій ситуації було не так вже й легко. Тому, взявши себе в руки і глибоко вдихнувши (наскільки це дозволяло місцеве важке повітря), Естер слухняно пішла за своїм поводирем.

- А я дивлюся, ти добре знаєш дорогу.

Година мандрівки у цілковитій тиші із незмінним пейзажом та такою ж тягучою атмосферою, починала неабияк тиснути на голову дівчини. Їй дуже кортіло дізнатися про це місце і чоловіка, який їх сюди закинув. Та здається її супутник по нещастю не дуже був схильний до розмов.

- Мав нагоду тут побувати раніше.

Відповідь прозвучала досить сухо та холодно.

- Навіть так.

Зрозумівши, що з капітана співрозмовник ну взагалі ніякий і на контакт він не дуже то й збирається йти, Естер все ж вирішила залишити свої питання на потім. «Можливо з часом цей чоловік стане більш говірким» - думала про себе дівчина, продовжуючи мовчки крокувати за ним.

Через деякий час краєвид довкола почав потрохи змінюватися. Замість голих сірих стовбурів, з’являлися дерева, вкриті темно червоним (майже чорним) листям. Естер дуже кортіло підійти поближче і роздивитися цю незвичну для неї рослинність. Та  знаючи, що вона не володіє достатньою інформацією про цей світ, дівчина все ж вирішила утриматися від близького контакту з місцевою флорою.

- Зараз ми зайдемо у Червоний Ліс. Після нього буде Чорний ліс. По дорозі в останньому не завадить назбирати трохи сухих гілок для багаття.

«Невже цей чоловік вміє розмовляти?» - Подумала Естер, хоч в голос відповіла коротке «Добре». Судячи з його настрою, він й досі не мав бажання переходити до більш тісного спілкування.

Взагалі, цей капітан був досить дивним типом. Завжди серйозний і стриманий і зовсім не дозволяє собі розкидатися емоціями. А якщо вони і проявляються, то лише на дуже коротку мить, після чого одразу ж зникають. А найдивніше те, що така відлюдькуватість і серйозність зовсім не псували чоловіка, а навпаки надавали його образу більшого авторитету та значущості. Ераст не належав до категорії чоловіків, від зовнішності яких мліли всі дівчата навкруги. Радше він  був у списку тих, що носили в собі мужність, стійкість і відвагу. Людина – яка буде діяти, а не розкидатися порожніми балачками.

Дивно, та знаючи цього чоловіка від сили декілька годин, Естер готова була довіритися йому. Чомусь відчувала, що поруч із ним вона у цілковитій безпеці.