Розділ І. «І знову нове життя». Глава 7

Глава 7

Наші дні. Королевство Тагат. Фортеця Волес.

Естер вже міцно спала, коли в кімнаті раптово спалахнуло яскраве світло, що супроводжувалося дивним гудом, від якого нестерпно закладено у вухах.

- Ені, люба. Нарешті я тебе знайшов. Ти навіть не уявляєш, як важко було потрапити у цю фортецю. Ці кляті Масонці[1] добре підбали про її захист. Мені довелося використати майже весь свій резерв.

За дивними спалахами, сонна дівчина не відразу помітила чоловіка, який говорив до неї улесливо-неприємним голосом. 

- Ені, крихітко, ходимо мерщій, я не втримаю довго портал.

Незнайомець ступив уперед, нарешті вийшовши із цього надокучливого вимірювання і тепер Естер могла бачити те, хто до неї звертався.

- Ну ж бо, любове моя!

Молодий парубок, вродливої, але занадто в'їдливої ​​зовнішності із коротким темним волоссям, простягнув свою худорляву руку, запрошуючи дівчину піти з ним у невідоме світло, яке він називав порталом.

- А можемо ми для початку поговоримо. – Естер не дуже довіряла цьому незнайомцеві. Як на неї, він був занадто пихатим та самозакоханим. Та й у його погляді не було нічого приємного. «Від таких чоловіків краще триматися якнайдалі» - думала про себе дівчина, вільно совгаючи на інший бік ліжка, тим самим намагаючись розірвати між ними відстань.

- Ен, зіронька моя, у нас не так багато часу на розмови. Я не зможу довго тримати портал відчиненим. До того ж, з хвилини на хвилину, тут з'являться вартові. Гадаю, їхні радари вже давно помітили сплеск магії.

І хочу голос молодика звучав так пестливо і хвилююче, щось в його інтонації та манері спілкування змушувало Естер напружитися і триматися від нього якнайдалі. Що, власне, вона і намагається зробити, піднявшись з ліжка та вільно перебравшись до дверей.

- І куди ж ти хочеш мене забрати? – Дівчина, вирішила трохи потягнути час. Адже, якщо цей чоловік мав рацію і з хвилини на хвилину сюди повинні були збігтися вартові, то цілком можливо, що вони її врятують і не дадуть йому затягнути її на цей страшний портал.

- Ені, кохана, невже ти забула про нашу домовленість. Ці кляті Масонці вже встигли проміти тобі мізки?!

В очах парубка блиснув дивний вогник, що змусив Естер зробити ще один крок назад.

- Ніхто мені нічого не промивав. Просто, мені здається – ми не до кінця обговорили всю проблему.

Звісно ж, налякана Естер і гадки не мала, що тут відбувається і чого саме від неї хоче цей чоловік. Вона просто говорила навмання, намагаючись хочу якось тягнути час. І, здається, їй це вдавалося. Дівчина сама того не очікуючи, зуміла зачепити незнайомця. Адже, як виявилося, цей тип був не до кінця відвертим зі своєю «зіронькою». Він явно маніпулював дівчиною, використовуючи її у якихось своїх цілях.

- А я гадаю, ми з тобою вже давно усе вирішили. А зараз припиняй ці свої дівочі забаганки і роби так, як я тобі сказав!

Терпець чоловіка увірвався і він одним швидким рухом опинився із поруч Естер, міцно схопивши її за руку.

- Ай! Мені боляче! Відпусти! – Дівчині зовсім не подобалася така поведінка його незнайомця і вона, що сильно намагалася звільнитися від сильних і холодних рук. 

- Нічого, потерпиш. – чоловік почав тягнути Естер до порталу.

- Я сказала відпусти мене! Я з тобою нікуди не піду! – Продовжуючи панічно виривати свою руку, дівчина намагалася говорити якомога голосніше, щоб її точно почули, якщо не в коридорі, то хоча б у сусідніх кімнатах.

- Ені, крихітко, перестань пручатися. Я просто хочу забрати тебе додому. – Незнайомець скинув із себе маску добродія і тепер розмовляв з Естер через стиснути зуби.

- Здається дівчина ясно висловилася, сказалаши, що нікуди з тобою не піде.

Через страх та паніку, які охопили Естер, вона відразу не помітила, як у кімнаті їх стало вже не двоє, а троє.

- Деймосе! – На обличчі незнайомця засяяла не зовсім доброзичлива посмішка, від якої у Естер все тіло вкрилося сиротами. – Ти як завжди невчасно.

- Відпусти її, Лоренсе! – проти на всю спокій, капітан виглядав досить спокійно, що не могло не вселяти надії у Естер.

- Ха! І ти приймеш її після того, що вона сьогодні зробила?! Вона ж зрадила тебе, Деймосе. Проміняла великого капітана і власне королівство на Сахіру із ворогуючої країни.

Голос Лоренса був холодним та уїдливим. Не знаю, якими почуттями володіла до нього Ен, та Естер уже не побачила цього чоловіка. Їй так і кортіло врізати йому, зітерши з його обличчям цей пихатий вираз.

- А часом ти не доклав до цієї руки? – Ераст говорив виважено та стримано, весь час тримаючи зоровий контакт зі своїм співрозмовником.

- Крім того, якщо це і так – остаточний вибір був зроблений нею.

Лоренс зіркнув на дівчину, сильніше стиснувши її руку.

- Тшшшш…. – Естер зашипіла від болю з ненавистю поглянувши на чоловіка, що її тримав.

- Так. Але зараз вона не хоче йти з тобою.

- Тепер її думки ніхто не питає. Вона присягала бути мені вірною до кінця.