Розділ І. «І знову нове життя». Глава 6

Глава 6

Десь у далекому минулому. Східне Об’єднання Королівств[1]. Королівство Валенія.

- Мамо! Мамо! Мамо! Ти бачила як вміє Лора? Вона змушує рослини виходити з-під землі!

Маленька дівчинка, десяти років, забігла до величезної оранжереї, де біля однієї із клумб заклопотано пересаджувала квіти її мати. Незважаючи на свій статус королеви, Анна із задоволенням присвячувала весь свій вільний час роботі в королівській оранжереї. Тільки так жінка могла ненадовго відволіктися думками від державних питань. 

- Якщо так, то Лора не була б проти допомогти мені із цими квітами? Скільки їх не пересаджую, все ніяк не хочуть прийматися.

Витираючи своє чоло рукавом сукні, Анна із сумом поглянула на квіти темно синього кольору.

- Не знаю? – Дівчинка знизала плечима, задумливо споглядаючи на гарні, але трохи зів’ялі квіти. – Але я можу її про це попросити. Гадаю, вона не відмовить.

- Я б була тобі дуже вдячною. – Жінка тепло посміхнулася своїй дочці, знову повернувшись до роботи.

- Мамо, а коли прокинуться і мої сили?

Естер сіла на землю, поруч із королевою і задумливо почала спостерігати за її обережними і в той же час вправними рухами.

- Доню…я…

На якусь мить жінка завмерла. Анна не знала, як підібрати слова, щоб пояснити своїй донечці, що у неї ніколи не прокинеться дар. Адже, так склалося, що колись, будучи ще в утробі матері, маги були змушенні  повністю спорожнити магічні серцевини Естер і Анни. Інакше – ні вона, ні королева б тоді не вижили. Їх магічні осередки були несумісними, що було дуже рідкісним та не вивченим явищем. І тим не менш доволі небезпечним. Саме через цю аномалію, мати і донька повільно знищували одне одного. І до пологів обидві б просто померли.  

- Професор Бредорік на своїх заняттях говорить, що магія є у кожного з нащадків древніх родів. Я, як член королівської і дуже могутньої родини, ще при народженні повинна була отримати свою силу. Дар стихії мав відкритися в мені вже дуже давно. І він ніяк не може збагнути, чому я й досі порожня.

Естер дивилася на матір, намагаючись знайти у її погляді бодай якесь пояснення.

- О люба! Для мене ти зовсім не порожня! – Жінка обережно обійняла доньку, міцно притискаючи її худеньке тільце до своїх грудей.

- Тоді чому я й досі не володію стихією? Вже завтра мені виповниться десять. Тато у такому віці вже давно займався із найкращими майстрами, тоді як в мені немає і краплинки магії.

Дівчинка сильніше тулилася до матері, намагаючись знайти у її обіймах таку бажану підтримку.

- А пам’ятаєш історію, яку я тобі розповідала, коли ти була трохи меншою? Через деякий час, споглядаючи у далечінь, тихо промовила королева. Вона не знала, чи подіє це. Та їй так кортіло дати бодай якусь надію своїй донечці.

- Про принцесу? -  Естер по дитячому шмигнула своїм маленьким носиком, продовжуючи тулитися до матері.

- Угу…А пам’ятаєш, як принцеса з’явилася на світ?

Анна вже давно не розповідала Естер цю історію, та дівчинка пам’ятала її від початку і до самого кінця.

- Королева помолилася Богам і загадала бажання у Священної Зірки, що з’являлася на небі лише раз на десять років. І в ту мить на світ народилася здорова і гарненька дівчинка. – Естер процитувала материну казку, яку колись так сильно полюбляла.

- А якщо я тобі скажу, що історія про Зірку – це зовсім не вигадка. І що саме завтра пізно ввечері ця Зоря знову засяє на небі. 

- Мамо, але це ж всього лиш дитяча казочка! – Дівчинка трохи відсторонилася від королеви, розгублено зазираючи у її очі.

- Так. – Погодилася жінка. - Однак, де написано, що в казці не може бути й краплі правди? – Анна загадково посміхнулася. – Завтра, пізно вечері перш ніж лягати спати, уважно подивися на нічне небо і відшукай там Зірку, яка буде сяяти найбільше і найяскравіше понад усіх решта. А тоді, заплющ очі і з неабиякою вірою у серці подумай про своє бажання. І я даю гарантію, що наступного дня ти вже матимеш те, чого так сильно прагнеш.

Спочатку Естер не дуже вірила матері, вважаючи, що таким чином вона просто намагається підбадьорити її. Підібрати слова, щоб не засмучувати і не говорити, що її дочка – принцеса королівства  Валенія – насправді порожня і зовсім не наділена магією.

Адже, незважаючи на свій юний вік, дівчинка ще з дитинства вивчала власний родовід, так як принцеси з малечку були зобов’язані знати про своє походження. Саме на заняттях Естер дізналася, що кожен, хто належав до її роду, володів магією – даром, який їм дарували Боги і який був невід’ємною частиною правлячої верхівки Валенії.

Навіть Лора, яка була дочкою герцога, у свої вісім вже була наділена даром. І хоч мати вплив на рослини вважалося не так шанобливо, як володіти однією із чотирьох стихій. Однак, це було куди краще ніж взагалі не мати нічого. Бути порожньою ємкістю без магічної серцевини.

Звісно ж у Валенії, як і в будь-якому іншому королівстві, жили смертні люди. Та вони не були принцами чи принцесами і їм не судилося правити цілим королівством. А у свої майже десять, Естер вже дуже добре розуміла, що без магії вона ніколи не зможе стати королевою. За законами Валенії, король не може передавати право на свій трон нащадку, що позбавлений сил. Її, як порожню посудину, просто вигідно віддадуть заміж за якогось лерда, і відправлять якнайдалі від королівського палацу. А престол посяде той маг, який у бою із чинним королем здобуде чесну перемогу.