Розділ І. «І знову нове життя». Глава 5

Глава 5

Наші дні. Королівство Тагат. Фортеця Волес.

Прийнявши гарячу ванну, Естер відчула себе вже трохи краще. Ну принаймні, на ній більше не було крові, яка так і нагадувала про сьогоднішні жахливі події.

Чистий одяг, який їй принесли служниці, майже нічим не відрізнявся від того, в якому Естер була одягнена до того. Біла сорочка без рукавів, із ліфом, що підтримував груди, надаючи їм більш виразної форми, ледь доходила до колін та коротенькі шортики з мереживними вставками, що тут скоріше за все, вважалися спідньою білизною. Поверх всього цього дівчина одягла білу сорочку із пишними рукавами та зав’язками біля шиї і довгу спідницю темно синього кольору. А весь цей образ завершували коричневі невисокі черевички на плоскій підошві та чорний тканинний пояс вишитий червоними і білими нитками, який дівчина пов’язала на своїй талії.

В загальному такий образ був до вподоби Естер. Він, хоч і віддалено, та все ж нагадав їй про дім, який вона починала потрохи забувати.

- Що ж мені робити з тобою. – Дівчина поглянула на брудний одяг, що хаотично лежав біля ванни. Темно-червоні плями неабияк її дратували та змушували знову і знову згадувати всіх тих людей у поселені. А особливо незнайомого чоловіка, який помер у неї на руках. Здається, його обличчя назавжди залишиться у пам’яті дівчини.

Їй дуже кортіло кинути це вбрання у вогнище і спалити. Та біда була в тім, що вона ще не знала, як саме відреагують місцеві на такий її вчинок. Цілком можливо, що тут діяли свої закони і правила, про які Естер ще потрібно було дізнатися. 

На щастя, довго обдумувати подальшу долю брудного одягу дівчині не довелося. Ззовні пролунав гучний стукіт і вона, згадавши про двері, які зачинила перед тим, як піти приймати ванну, швидко побігла їх відчиняти. У кімнаті одразу ж з’явилися вже знайомі для Естер люди. Двоє парубків і ті самі три жінки, одна з яких, підхопивши вбрання та вологі рушники, швидко пішла геть, навіть не поглянувши на дівчину. Дві інших жінки злагоджено та швидко почали набирати із ванни у відра воду, яку одразу ж виливали у якусь трубу через прочинене вікно. Оскільки на дворі вже було досить темно, Естер так і не вдалося добре розгледіти цю водостічну конструкцію. Але вона була впевнена, що подивитися тут було на що. Спустошивши ванну, хлопці підняли важку конструкцію і понесли її геть. Після чого, з кімнати вийшли і жінки обережно зачинивши за собою двері. І всі ці дії були виконанні у цілковитій тиші і повному ігноруванні мешканки. 

Це наштовхувало Естер на думку, що всі ці люди або уникають її свідомо, або ж працівникам у цьому місці заборонено будь-як контактувати із мешканцями.

Провівши своїх візитерів та залишившись знову на одинці, дівчина сіла на краєчок ліжка і поглянула на полум’я у каміні. Вона й досі не знала де саме опинилася. І питання, що ж саме трапилося у тому поселені і чому всі, кого Естер сьогодні зустрічала на своєму шляху, називали її «Ен» й надалі залишалося відкритим. А ще дівчину дуже непокоїло те, що всі люди, яких вона встигла побачити, дивилися на неї із неприхованою люттю та ненавистю. Так, немов у всьому тому жахітті була винна саме вона. Хоча, насправді Естер і гадки не мала, що тут відбувається.

Звісно ж, було б не погано запитати у когось про це місце. Або самій зібрати хоча б якусь інформацію. Та поспішати і діяти на пряму конкретно у цьому випадку не варто було. Враховуючи те, з якою недовірою тут до неї всі ставилися, дівчина розуміла, що задавати питання зараз було б цілком недоречно. По-перше, це виглядало б досить дивно. А по-друге – не факт, що знайшлися б охочі відповідати на її запитання.

Тому, Естер вирішила, що зараз їй краще обрати тактику споглядача. Адже інколи, тихе спостереження дає куди більшого результату, ніж постійне розпитування.

Так, обмірковуючи свої подальші дії, дівчина раптом збагнула, що неабияк зголодніла. Востаннє, здається, вона їла ще вчора. От тільки де тут взяти їжу, Естер і гадки не мала. Тому, наважившись все ж покинути свою кімнату, дівчина обережно попрямувала довгим коридором, намагаючись видавати як найменше звуків. Зараз вона не мала жодного бажання привертати до себе зайвої уваги.

Дійшовши до сходів, та спустившись на декілька сходинок вниз, дівчина завмерла на місці. З головної зали долунали приглушені голоси. І якщо спочатку Естер не могла розібрати жодного слова, то зараз дуже чітко чула розмову чоловіків, одним з яких був і капітан Деймос. 

- Гадаєш на цьому все закінчиться? – Голос незнайомця був стривоженим і, навіть трохи розлюченим.

- Звісно ж ні. Я гадаю, що це лише початок. Найманці Рауля лише розвідували територію. – Деймос намагався говорити спокійно. Однак, в його голосі все ж відчувалося занепокоєння.

- Розвідували територію!? Та вони знищили ціле поселення! – Здається третій чоловік зовсім не стримував своїх емоцій. Естер, яка зовсім їх не бачила,  навіть здалося, що він підскочив зі свого місця і почав ходити колами по кімнаті.

- Генрі, заспокойся. Емоціями ми не вирішимо проблеми. – Капітан намагався заспокоїти свого співрозмовника. – Я вже відправив лист із детальним звітом королю. Будемо сподіватися, що він прийме правильне рішення і знайде спосіб зупинити військо Рауля.

- Карл, звісно розумний і вельми сильний правитель. Та боюся, що йому не впоратися із Сахірами. Тагату буде не солодко. – Голос лікаря, що нещодавно обробляв її рану, Естер також впізнала. І чомусь його спокій і байдужість неабияк дратували дівчину.