Розділ І. «І знову нове життя». Глава 1

А чи дійсно, те у що ми віримо, справжнє? Можливо, це всього лишень хитро продуманий сценарій – гра, у якій правила відомі лише її автору.  Та як би там не було, часом, саме віра змушує нас рухатися далі. Тому, не так вже і важливо, чи існує Бог, чи ні, чи є пекло і рай – головне, що саме віра у це робить нас трішки кращими і допомагає не опускати руки у найскладніші моменти життя. 

Розділ І. «І знову нове життя».

Не важливо, як тебе сприймають інші. Важливо те, ким ти є насправді. І якщо хтось тебе не любить, це не значить, що ти поганий чи якийсь не такий. Просто на твоєму шляху ще не зустрілася людина, яка здатна прийняти тебе таким, яким ти є – не зважаючи ні на що. 

Глава 1

Наші дні. Десь на Землі. Естер.

Яким прекрасним було нічне небо, оповите десятками тисяч маленьких вогників, що незворушно мерехтіли на його гладенькому полотні. І скільки всього вже встигли побачити ті безмовні світлячки, спостерігаючи за всім з висоти. Перше зізнання у коханні. Чи навпаки, неминучу і гірку розлуку. Зустріч друзів та веселий гомін випадкової компанії, що зібралася на піщаному пляжі. Наполегливу та ризиковану втечу з дому на зустріч нічним пригодам чи нерішучий, злегка боязкий поцілунок під старим деревом. Якби хтось запитав у зірок, вони б без жодних вагань розповіли про кожного абсолютно все. Та, на жаль, лише деякі знали про вміння нічних вогників бачити і слухати. І не всі були спроможні спілкуватися із ними.  

- Нуж бо, швидше! - Сидячи на задньому сидінні таксі, Естер неабияк нервувала. Вона побоювалася, що не встигне дістатися пристані вчасно. І це ще більше нагнітало її і так не веселий настрій.

- Леді, я б залюбки. Та більше вісімдесяти на цій дорозі їхати заборонено. – Водій поглянув на свою пасажирку через дзеркало заднього вигляду. – Ви ж знаєте, які у наш час захмарні штрафи?

Цей чоловік, якому було за п’ятдесят, виглядав занадто мило і добродушно, щоб на нього виливати свою злість. Тому, зціпивши зуби і міцно стиснувши кулаки, Естер обперлася на спинку сидіння і повернула голову у бік вікна. Краще вже спостерігати за краєвидами нічного міста, аніж сваритися із цим добродієм, який не має жодного відношення до роздратованості дівчини. 

Автомобіль їхав, дотримуючись дозволеної швидкості і Естер лиш могла радіти, що зараз на дорогах не так вже і багато машин, що обіцяло їм доїхати до місця призначення без затор і будь-яких затримок.

Перевівши свій погляд на смарт-годинник, дівчина відмітила, що до опівночі залишилося всього лиш три години. Зазвичай, цього часу їй вистачало, щоб встигнути переробити безліч справ. Та сьогодні, Естер здалося, що цих годин буде катастрофічно бракувати. І це ще більше її пригнічувало. 

- Сьогодні особлива ніч.

Від роздумів та внутрішньої туги, дівчину відволік водій.

- Чому ви так гадаєте? – Естер насторожилася та підозріло поглянула на чоловіка, що й далі продовжував уважно стежити за дорогою.

- А ви бачили яке сьогодні небо?! – Шофер усміхнувся і мимохідь перевів свій погляд догори.

- Небо як небо. – Дівчина намагалася не видати свого хвилювання. Однак, не втрималася і також поглянула на небо. Звісно ж, з-за світла освітлювальних стовпів, розгледіти, що там в горі було майже неможливо. Та Естер точно знала, що сьогодні нічне полотно повністю вкрите яскравими дрібними вогниками. А ще вона знала, що серед мільйони зірок, сьогодні у небі є й та, яку вона неабияк боїться і так нестримно чекає водночас.

- Ми приїхали. З вас сімдесят гривень. – Автомобіль зупинився, змушуючи Естер відірвати свій погляд від вікна.

- Ось візьміть. Решти не потрібно. Гарного вам вечора. – Простягнувши чоловікові купюру у п’ятсот гривень, дівчина швидко вийшла з таксі і попрямувала у бік пристані.

- І вам гарного вечора. – Тільки і встиг промовити водій, розгублено поглядаючи то на купюру, то на свою пасажирку. Однак, дівчина його вже й не чула, швидко ховаючись у напівтемряві безлюдної пристані.

Обминувши пристань та звернувши у бік пляжу, Естер щільніше куталася у свій теплий светр. Та як би вона не намагалася зігрітися, холодний весняний вітер, в поєднанні із морським бризом, все одно проникав під її одяг, викликаючи неприємні сироти по всьому тілу. 

- Потрібно було одягнути теплішу куртку. – Бубоніла собі під ніс дівчина, пришвидшуючи свій крок, тим самим намагаючись прогнати від себе цей нестерпний холод.

Зазвичай, Естер була більш далекоглядна та розсудливіша. Перш ніж вийти кудись, вона завжди переглядала прогноз погоди, намагаючись одягатися відповідно. Проте сьогодні, дівчина так поспішала, що зовсім забула про цю свою напрочуд корисну звичку. Та й зранку було досить тепло. Мабуть, через це вона і накинула на себе перше, що потрапило під руку.

Десь попереду почали долинати звуки ледь гучної мелодії та голоси і сміх компанії від чого на обличчі дівчини з’явилася тепла усмішка.

- А ось і Естер!

Із групи людей, що весело гомоніла біля вогнища, показалася струнка фігура молодої дівчини, змушуючи всіх звернути увагу на новоприбулу гостю. Хтось із компанії голосно привітався із нею, а хтось обійшовся одним лиш поглядом та німим кивком голови. Та мить і всі знову забули про Естер, продовжуючи радісно щось обговорювати.