Частина 2

            Кількома місяцями раніше:

Яскраве сонячне проміння засліплювало блакитні очі пані. Вона прикриваючи обличчя рукою, розглядала здавалося б мотлох, що насправді був раритетною виставкою.

– Ну скажи мені, Лінко, що ти хочеш тут знайти? –  Звернулася вона до подруги, яка в той час пильно розглядала картину невідомого художника, придивлялася до кожної деталі.

Округлі обриси обличчя Лінки, й гострий погляд був повністю зосереджений на тому полотні: корабель, що бореться з могутньою силою води. Капітан, що міцно вп'явся в кермо, будучи сам-на-сам у двобої із стихією і занепокоєні очі інших матросів. Картина дійсно цікава, намальована якісно, і рік позначений в кутку полотна, вказує на цінність цього експонату.

– Не скигли. Краще придивись, можливо собі щось знайдеш, –  стримано, зауважила шатенка, глянувши на невдоволену подругу і зробила крок далі. Її підбори голосно клацнули по бруківці.

– Це ж ти любиш на пекучому сонці, на дорозі, розглядати "витвори мистецтва" – саркастично підкреслила білявка, – ти ж не думаєш, що цей  "оригінал" – не копії, зроблені десь тут у підвалі, – з невдоволенням пробурмотіла дівчина, зробивши крок разом з подругою.

Лінка, зупинившись, і невдоволено глянувши на дівчину мовила:

–  До твого відома, саме в таких місцях, як ти кажеш "на дорозі" можна знайти дійсно цінну річ, – впевнено зауважила Лінка, і вказала вона на поряд розміщений стіл з прикрасами і різними дрібницями,

– гляди, на перший погляд нічого цікавого, – вони обидвоє підійшли до того столу, – а якщо придивитись, ось наприклад, скарбничка, – вона акуратно взяла в свої руки дерев'яну скриньку, – бачиш, – пальцем вказала на дивний напис, – це гравіювання написано латиницею, і дізнавшись що воно означає, можна дізнатися якусь надзвичайно цікаву історію. – Лінка, поставивши експонат на місце, впевнено глянула на подругу, – тут багато чого цікавого!

– Добре, я не заперечую все таки факультет культорології твоє, – стверджувально махнувши головою відповіла блакитноока, – а тепер... пішли, будь ласкааа, – трохи штовхаючи подругу вперед до виходу, продовжила та.

– Ну добре, я краще сама потім піду. Ходиш і скиглиш, наче мала дитина, – з легким обуренням, проте не підвищуючи тону, відповіла Лінка і погодилась піти з подругою далі.

Вони крокували по міській бруківці, вперед до іншої вулиці, там був кінець цієї виставки. Їх погляди деякі столи приковували, та вони довго не затримувалися, і вже на прикинці рядів на обличчі блакитноокої панночки, виднілася радісна посмішка. До поки вона знову не помітила, як Лінка зупинилася в декілька метрів від неї, розглядаючи якусь річ.

– ну Лінко.... – пробурмотіла та собі під ніс, і направилася до неї.

Вона хотіла одразу за руку повести її за собою. Та на диво, її увагу привернула хустинка. Тож білявка сама стала розглядати клаптик вишитої тканини..

– о, диви яка краса! – Мовила Лінка побачивши на яку річ задивилася подруга,

– так, хустинка шовкова, – стримано відповіла дівчина пальцями проводячи по візерунку.

– можна подивитись ближче? – звернулася шатенка до продавчині, що стояла не подалік.

Та лише стверджувально махнула головою, навіть не підходячи до них.

В маленькій дерев'яній скринці містилася хустинка. Дівчата акуратно вийняли її, й розправили кутики. Шовкова хустинка, колір якої трохи помарнів від часу, сонця, інших чинників все одно виглядав вишукано – фіолетовий, темно-бузковий колір. Видно як якісно вишивали візерунки на ньому.

– Та це кельтські знаки, яка ж краса! – майже викрикнула шатенка, – ти ж поглянь, як акуратно... – вже тихіше сказала вона.

– А й справді краса, – прошепотіла інша. І поглядом стала розглядати кожен міліметр тканини. Дивуючись, наскільки красивим може бути вишитий візерунок.

Тоненька нитка срібного кольору обвила кутики хустинки. По середині розташувався головний візерунок, він був найбільшим, з якого тоненькими лініями до кутиків вели хвилясті лінії, на кінці яких був також розташований схожий знак.

– Мені здається, що я десь бачила її, – заявила блакитноока. І дивне відчуття дежавю не полишало дівчину.

– Ну звісно бачила, це ж знаки давньої культури. Не всі ж уроки історії пройшли безслідно, – жартома кинула словом Лінка.

– Ну так, – востаннє торкнувшись тканини, погодилась дівчина, – так, напевне, – забравши руку від експонату, знову промовила вона і глянула на Лінку,  – ну що, йдемо?– запитала та.

 – Нуу, якщо ти нічого не будеш брати, то ходімо! – Відповіла висока дівчина, і вони обидвоє пішли до виходу. 

Сонце продовжувало гріти теплотою літніх променів, серед гаміру інших людей дівчата вели розмову, і попри діалог кожна обдумувала своє.