Розділ тридцять другий

— ...Переспиш? Не важливо, чи по моїй волі? Ти буквально щойно говорив мені, що не будеш торкатися мене без мого дозволу....Дев мав рацію, тобі не слід було вірити.

— І ти все ще зобов'язана виконати моє бажання, – в його легенях не вистачало повітря, а серце чомусь болісно давило на грудну клітку. Чому йому так боляче від цих слів?

— Чорт би тебе побрав, Тео. Гаразд, я порву з ним. Та не тільки..

На цих словах вона підійшла до нього, та залишила поцілунок на щоці, обіймаючи, після чого попрямувала до дверей, відчиняючи ключем, що лежав у кишені хлопця.

Двері зачинилися, залишаючи Маттео одного зі своїми думками. Він нізащо б не торкнувся її...це все було лише причиною, аби вона не вернулася до нього...аби знову не поранилась.

Сльоза повільно скотилася по щоках, залишаючи опік. Вони були знайомі відносно не так давно, але це не заважало покохати її. Покохати, знаючи, що цей плід під суворою забороною.

А природа зробила його Адамом, що не посміє торкнутися його.

******

— Де вона?! – Девіл був на межі. Його гнів можна було відчути за сто кілометрів звідси, а його брат і з другої галактики відчує це. По його душу прийшли. — Якого хріна тебе з нею бачили мої знайомі? Якого хріна ти випивав з нею, а потім тупо віддав її в руки мафії!

— Девіл! – Кевін різко піднявся зі свого місця, стукаючи кулаком по столу, адже ці ігри його знатно дістали. – Вона пішла пити в бар сама! Її там могли зґвалтувати, а то і гірше! Я пив з нею, аби вона не наробила проблем! 

— Тоді якого чорта не подзвонив мені, аби я забрав її?!

— Я дзвонив! 

На декілька секунд настала тиша, через що робітники з сусідніх кабінетів, що чули їхню розмову, занепокоїлися, чи не пустили хто з них кулю в лоб?

— Дзвонив?

— Дзвонив! Сотню разів! «Абонент поза зоною», «абонент розмовляє з іншим», «будь ласка, зателефонуйте пізніше!» Ти був надто зайнятий власним горем, аби додуматися взяти трубку! Мені потрібно було комусь її довірити!

— То чого ти сам її не забрав? Де твоя любов до неї?!

— Та немає ніякої любові! Все! Досить!

Чоловік перервав все одним словом, даючи зрозуміти, що розмова закінчена, та вийшов з кабінету, залишаючи Девіла одного зі своїми бісами.

Він готовий убивати.

Саме тому він попрямував за братом, адже йому необхідно було поговорити з Меган, а єдина надія зникла так само швидко, як і прийшла. 

Взявши його за плече, чоловік різко повернув його до себе, та з усієї сили вдарив по обличчю, змушуючи того впасти на землю, злісно поглядаючи.

— Немає любові?! Ти дійсно не вартий неї! Я робив їй боляче, але принаймні ні разу не смів засумніватися у своєму коханні! А ти! 

— А я покохав твою сестру!

Не варто було це говорити. Не при таких обставин. Але що вже поробиш, коли язик не дружить з розумом?

— Що ти щойно сказав?

— Так! Ти все правильно почув: я люблю твою сестру! І вона мене теж! І ми, чорт візьми, плануємо одружитися, аби суд не забрав у неї дитину!

— .....

— Ха...та тобі життя не дороге, як я бачу, – Девіл зачесав своє волосся назад, дивлячись на все ще лежачого брата, який дивився на нього незабутнім поглядом. 

Удар. Ще один. Ось уже й удар у відповідь. Ще удар. Ще, ще і ще один. Ось вже підбігає охорона, розділяючи їх, але вони наче не помічають шум навколо них. 

Кожному необхідна була розрядка. Кожному необхідно було виговоритися. Кожному необхідно було випустити емоції. 

— Я не витерплю ще одного покидька біля своєї сестри. Я дам тобі шанс через наше знайомство, але ти повинен розуміти: посмієш зробити їй боляче, і буде боляче тобі. Дуже.

З цими словами Девіл зайшов у ліфт, спускаючись у низ, та набрав номер матері, яка після останніх новин не зв'язувалася з ним. Знала, що буде гірше.

— Ти дома?

— Я? Невже згадав за рідну матір, я...

— Я поставив запитання: ти дома?

— ...Так...слухай, я зараз не..

— Я зараз буду. Чекай мене.

Після дзвінка чоловік вийшов з ліфта та попрямував до свого авто, аби зустрітися з матір'ю та поставити всі крапки над «і».

Адже вона дозволила собі більше, ніж могла.

В кімнаті стояла незручна тиша, що душила кожного присутнього. Жінку – від страху, чоловіка – він гніву.

— Пояснись.

— Мені немає що тобі говорити, я все сказала.

— Ти нічого не сказала.

— Мовчання теж відповідь.

Жінка і подумати не могла, що колись стане боятися рідного сина. Але вона розуміла, що дійсно перегнула палицю. Адже вона буквально поширила несправжні чутки, встала поміж його коханням та що саме найстрашніше – вона дійсно підписала договір про шлюб. Дійсно без його дозволу.

— Тобі давай я скажу, – Девіл повільно підійшов до матері, яка ще більше зжалась в без того маленький диван. Ще трохи, і вона почне тремтіти. — Ти посміла втрутитися в моє особисте життя, та обвести навколо пальця мою жінку.

— Ти спочатку одружися з нею, а тоді називай її своєю, гівнюк, – варто визнати, в чомусь думки матері та Меган сходилися: вони обидва не могли терпіти, коли хтось щось привласнював собі, а особливо щось, що було їхнім.

— А це вже мені вирішувати, як її називати. Суть це не міняє. Мені начхати як, але ти повинна розірвати угоду, а інакше мені прийдеться втрутитися самому, а тоді, повір мені, всі твої зв'язки, всі твої плани та можливості підуть під нуль. Не сумнівайся в цьому.

— Та як ти з рідною матір'ю розмовляєш! – жінка на декілька секунд набрала сміливості дати відсіч, але швидко втратила впевненість, коли зустрілася з його поглядом.

— Телефонуй їм. Негайно.

*****

Вечірній вітер розкинув по плечах чорні коси дівчини, що неспішно крокувала до аеропорту. Сьогодні її доля розділиться на «до» і «після».

Квиток до Лос-Анджелеса в одну сторону. Коштів назад немає. Вона повинна все обдумати. Але обдумувати немає часу та сил.