Розділ тридцять перший

Маттео поспішно забіг в клуб, відразу направляючись на другий поверх до них.

Він був одягнутий в класичний, дорогий костюм, волосся було пофарбовано в червоний, а в вухах були сережки.

— Ти змінив імідж?

— Та ні, в мене вже давно так. Просто тоді я не вдягав сережки, а волосся було приховано під шапкою.

— Ти зараз виглядаєш зовсім не так, як тоді. Наче дві людини, ти знав?

— А як же. Ладно, давай мені її.

— Що ти будеш з нею робити? 

— За це можеш не турбуватися. Я радше руки собі відріжу, ніж завдам їй шкоди. Вона не казала свою нову адресу, а вишукувати його спеціально й зламувати код на замку така собі ідея, не находиш?

— Тобто...

— Тобто я заберу її до себе. Не переживай, вона буде в іншій кімнаті. До того ж вона там вже була, тому нічого з нею не трапитися.

Чоловік підійшов до жінки, та обережно підняв її на руки, кладучи її голову собі на плече, аби вона не звисала як мертва.

— Ти....

— Гм?

— Тобі вона подобається? Ну...в плані жінки? – Йому було не зручно запитувати це, особливо в зовсім чужої людини, але йому потрібно було впевнитись, що їй дійсно нічого не загрожує.

— ....Що ж.. скажемо, що це не важливо. Так чи інакше, я не посмію торкнутися до неї, оскільки вона цей жест точно не оцінить. А руйнувати наші дружні стосунки було б жахливою ідеєю.

— ...Я тебе зрозумів. Можеш іти. Тримай її речі, – він подав її сумочку, та провівши їх поглядом, глянув на годинник, розуміючи, що чоловік, судячи з одягу, дійсно не спав.

Він небезпечний...але не для неї.

Здається..




Розплющивши очі, Меган намагалася зрозуміти, де вона, але нічого їй не приходило на думку. Кімната була маленькою, але досить просторою та гарно оформленою, що додавало відчуття комфорту.

Вона була знайома. Але де саме вона її бачила? На це у неї не було відповіді.

Жінка повільно піднялася з ліжка, відразу шукаючи свій телефон, та глянула на годинник. Дванадцята година. Не погано..

Попрямувавши до дверей, вона повільно виглянула назовні, шукаючи признаки живого, але її зустріла лише повна тиша. 

Нікого немає?

Заглянувши в кімнату напроти, та нікого не помітивши, дівчина покрокувала далі, до кухні, де на столі лежала чашка теплого чаю та записка, що вочевидь була написана їй.

«Люба Меган, я все ніяк не міг дочекатися твого пробудження, тому мені прийшлося поїхати на зустріч. В холодильнику є сирники та фрукти, можеш перекусити. Я приїду через дві години, прошу дочекатися мене.
P.S. Твій Маттео» 

Маттео? То я в нього дома?

Жінка оглянулася. Дійсно, як вона могла забути квартиру, в якій була так часто колись. Все ж, сусіди діло не просте.

Але вона не бажала з ним зустрічатися. Вона знала, що від питань їй не втекти, а зараз давати відповіді на запитання, на які вона сама немає відповіді, не хотілося. Чекати на нього? Велика честь.

Жінка випила чай та з'їла декілька сирників, після чого швидко пішла до дверей, оскільки вона й гадки не мала, коли він це написав, та коли він повернеться.

Та що дійсно її здивувало, так це те, що двері ніяк не відчинилися. Вона ручку крутила і так і сяк, але вони твердо не хотіли їй відкривалися, через що вона все більше почала гніватися.

Невже він дійсно посмів зачинити її? Вона що йому, якась собачка, що буде вірно чекати на свого господаря?

Вона його вб'є. Вона дістане зброю з під ліжка, яку він весь час залишає там, та прострелить йому руки, якими він зачинив її.

Та звісно, це були лише слова, оскільки на ділі вона поклялася більше ніколи не брати зброю без серйозної потреби, хоча її можна сказати викрали, тому може...?

— Скучила? – хлопець з насмішкою зайшов у квартиру, беззвучно блокуючи двері, та став спостерігати за розгніваною жінкою, що зараз виглядала дуже мило.

— А ти вже забув, що я вмію вбивати? – вона підійшла до нього, гнівно тримаючи за комір, наче дійсно могла щось зробити сину минулої мафії.

— Таке не забудеш. Ходи на кухню, бідося, – він їй посміхнувся, та піднявши на руки, поніс до кухні, хоча нести її було складно. Не через вагу, ні, для нього її п'ятдесят з чимось кілограм були квіточками, а ось її брикання ще ой як заважало.

— Тео, бл#ть! – вона все била та била його, але він аж ніяк не відпускав її, тримаючи навіть тоді, коли вони вже прийшли.

— Боже, яка невихована. Хіба можна так лаятись леді?

— Справжні леді знають, куди бити придурків як ти, аби зробити боляче, тому слідкуй за словами, йолопе!

На це він лише посміявся. Йому було приємно бачити дівчину з такої сторони. Щирої, тої, яку вона не показує нікому, лише самим близьким. І начхати, що він не один такий. І стоїть навіть не на другому місці. Головне, що він там є, і дійсно посідає місце в її житті. А інше вже не так важливо.

Достатньо познущавшись, чоловік опустив її на землю, та поставив кип'ятитися воду, дістаючи печиво з холодильника.

— Кажи що хочеш і відпусти, я знаю, що двері заблоковані.

— Ось це мені в тобі й подобається. Зачекай, нічого з тобою не зроблю...якщо сама не попросиш, – він підморгнув їй, посміхаючись, на що вона закотила очі, оскільки він ніколи не тримав свої почуття в таємниці, а вона вважала, що це лише дружній флірт. Дружній, не більше.

— Може тобі ще стриптиз затанцювати, щоб так, на всяк випадок? 

— Гм...гарна ідея для бажання, я подумаю. 

Точно, бажання. Вона вже і забула за нього.

— Спати з тобою не буду, навіть не надійся.

— Та ніхто ж і не просить...поки що.

За час їх балачок вода нагрілася, і чоловік поспішно заварив міцну каву, аби залишки сну відігнати, адже їхня розмова буде не з простих.

— Готова?

— Ммм...яка міцна кава...що ти задумав?

— Меган, ти порвала з ним? – грайлива усмішка, що була у дівчини, вмить згасла, даючи тріщину масці, та всього лише на секунду показала справжні емоції, що панували на її душі, перш ніж вона знову приховала все за маскою байдужості та холоду.

— Тебе це не повинно хвилювати, але так. Після такого я обов'язково не повернуся до нього...

— Навіть якщо все виявиться не так? – кивок, — навіть якщо виявиться, що не права тут саме ти? – ще один кивок, — навіть якщо виявиться, що це все вина його матері, яка спеціально розповсюдила чутки, аби ти пішла від нього, та насильно видала його заміж, знаючи, що без тебе він не стане перечити їй? 

— ....Що? – її голос ледь-ледь затремтів, але вона не подала знаку, з останніх сил тримаючи маску спокою. Не час.

— Ти чудово знаєш його матір, хіба ти ще не зрозуміла, що це все її витівка? Він би нізащо не дозволив би цього, не поговоривши з тобою, а вони б самі про це не дізналися б.

П'ять секунд. П'ять секунд до того, як очі, що вже були наскрізь мокрі, пустять сльози. П'ять секунд до того, як жінка не зможе витримати свою маску та розіб'є її, показуючи свої справжні емоції. Біль, розпач, відчай, розчарування, гнів, образа....що там тільки не побачиш у її бездонних очах.

— Я дурепа... – вона опустила голову, прикушуючи губу, та зажмурила очі, стискаючи своїми руками краї одягу.

— Меган?