Розділ тридцятий

Дні пролетіли непомітно, і ось вже настав час виписки. Рана ще турбувала, але вже не так сильно, аби відлежуватися в лікарні.

Про виписку Девіл не знав. Останнім часом в нього був завал роботи, тому навідати її він ніяк не міг. Інші чоловіки теж не з'являлися на горизонті. Наче повністю забули за її існування.

Першим ділом вона вирішила з'їхати додому й прийняти нормальний, повноцінний душ, одягнувши чистий одяг. А після вже можна було завітати до чоловіка, що недавно повинен був приїхати з відрядження.

На годиннику недавно пробило дев'яту, що означало початок нового дня. Деякі люди йшли на роботу, деякі просто їхали у справах, а деякі відсипалися у своїй спальні.

Дійшовши до своєї квартири, Меган відчула душевний спокій, адже не бувши тут два тижні, вона вже встигла заскучати по цьому місці.

Прийнявши теплий душ та одягнувши нарешті нормальний одяг, а саме джинси та білу сорочку, жінка поїхала на своєму авто до Девілового офісу, що вже повністю гудів роботою.

Та і не тільки...

В залі було надто шумно, всі перешіптувалися, те і діло про щось сперечаючись. А коли жінка зайшла в середину, то на неї витріщилися десятки очей, різко замовкаючи.

Можливо, вони знають про перестрілку, тому так і дивуються моєму приходу...– подумала Меган, все ще не помічаючи нічого дивного.

А дарма...

— ...буде шоу...– хтось із персоналу сказав щось про шоу іншому, але жінка не чула їх, тому вирішила просто не давати цьому значення.

Та попри все, в міру підйому ліфта на потрібний поверх жінці ставало недобре, а коли вона вийшла з нього, стоячи в маленькому коридору з декількома дверима (зокрема кабінет Дева та Кевіна, а також її минулий кабінет та кабінет бухгалтера), їй стало зле.

До горла приступала невідома їй нудота, в голові запаморочилося, а фаланги пальців щосили стиснули них сорочки.

Щось не так...

Саме такі думки заполонили її голову, коли в її підсвідомості пролетіла поведінка персоналу та і загалом тривога, що не покидала її з початку їхніх стосунків.

Постукавши тричі в його кабінет, дівчина стала очікувати. Очікувати чого? Вона не мала відповіді на це запитання. Тому коли їй не відкрили двері, а позаду проходив той самий бухгалтер, жінка вирішила запитати в неї, що трапилося.

— ...А ви хто?

— Це не важливо. Просто скажіть що не так.

— Ну...Я не повинна розголошувати конфіденційну інформацію персоналу, але...уже всі про це знають. Навіть ті, хто не працює тут.

— Знають що?

— Що Девіл одружується. Пані, щось не так?! – жінка різко присіла на холодну підлогу, нарешті розуміючи всі ті погляди в її сторону та паніку, що з кожним днем наступала все більше й більше.

— Т..такого бути не може...Ні....НІ-НІ-НІ!!!! – Меган перейшла на крик, не в змозі стримувати себе, адже все те, що вона пережила, аби дати йому шанс, аби пробачити його – розбилося в пух і прах, не залишаючи після себе нічого, окрім болю.

— Меган? – чоловік стояв перед відкритими дверима, не вірячи своїм очам. 

Чому вона тут? Хіба вона не в лікарні? Вона плаче? Це вона так кричала? Що вона знає? Чорт....

Та було вже надто пізно щось робити, адже тепер жінка не стане його слухати.

Дівчина різко встала, трохи похитнувшись, та вибігла на вихід, закриваючи ліфт, перш ніж чоловік отямиться.

— Меган! 

Коли Девіл отямився, після неї вже і слід охолонув.

Сука.



Уже давно звечоріло, а жінка так і не наважилася заговорити з ним. Він їй писав, телефонував, приходив в її офіс та до квартири, але вона вперто вдавала, що її немає.

Хіба не смішно? Вона розуміла з самого початку, що він зробить їй боляче. Вона розуміла, та вже майже була готова до цього, але...чому так боляче?

Меган не хоче знати причину. Не хоче знати, що вона сама себе накручує, не розібравшись в ситуації, не хоче розуміти, що сума все псує. Адже одне розуміння, що винною в цьому може бути вона сама — аж ніяк не полегшувало ситуацію.

Вирішивши, що думати на тверезу голову надто складно, жінка направилася в бар, що був значно далі від нього, аби точно не зустрітися з ним та напитися.

Можливо, потім буде боліти голова, але це краще, ніж коли болить серце...


Червона вивіска клубу «Flying» сповіщала про вдалу поїзду до необхідного місця.

На цей раз дівчина вирішила випити сама, без лишніх очей, та не пожаліла грошей на чудову червону сукню, що ледь прикривала її пишні спідниці та обтяжувала її тонку талію, не забуваючи про відкриті плечі с глибоким декольте.

Вона виглядала якнайуспішніша порнозірка, що схмурювала усіх «папіків», та жила в трьох поверховій п'ятизірковій віллі, попиваючи дороге вино та катаючись по круїзах зі своїми панянками.

Червона помада однозначно личила їй, а укладка на волоссі та дорогі золоті сережки з рубіном лише підкреслювали її образ «a hot woman, whose money speaks».

В такому відкритому вбранні вона не могла бути непоміченою чоловіками, що підбирали свої щелепи з землі, як заворожені спостерігаючи за нею.

Та це зіграло ж і проти неї, коли серед десяток хтивих поглядів вона помітила один зі співчуттям.

Кевін...

Чоловік розпрощався зі своїми колегами, повільно прямуючи до жінки, що намагалася зникнути серед натовпу.

Авжеж, в такому вигляді вона далеко втече, а як же...

— Меган, зачекай...– він обережно, ледь-ледь доторкнувся її плеча, приторможуючи її, та повернув її до себе, аби міг говорити не зі стіною, а з жінкою, чиї очі, що були підкреслені стрілками та темними тінями, були наповнені болем та нерозумінням.

— Якщо ти плануєш мене вмовляти поговорити з ним, або ж сам зателефонуєш йому, то іди геть, я...
— Ні, я не за цим прийшов. Ти ж прийшла випити?
— Допустимо...
— Випий зі мною. Я з радістю складу тобі компанію на цей вечір.

Чи кохав він Меган? Ні. Уже ні. Та він все ще вважав її хорошою людиною, яку було дійсно жаль бачити в такому виді. Адже за бездоганною лялечкою ховалася налякана дитина, чиє маленьке серце розбили.

— З якого дива?

— Прошу, не відмовляй мені. Ти зможеш виговоритися та випити, запитати щось про всю цю ситуацію...а якщо не хочеш, можеш взагалі мовчати. Головна будь зі мною, щоб я міг бути впевненим, що з тобою дійсно все гаразд.

Очі почало по зрадницьки щипати, через що дівчина швидко відвернулася, не розуміючи, чому з нею відбувається це все.

— Гаразд...але не торкайся мене.

— За мною.

Вони пройшли на другий поверх, де народу було значно менше, та замовили по пляшці вина, одна — щоб напитися, а іншій аби просто підтримати її. Все ж, його витримку потрібно занести до рекордів Гіннеса.

За цим непомітно пройшли декілька годин, на столі вже стояло близько чотирьох пляшок, а жінка ледь могла нормально думати, хоча, чесно зізнатися, чоловік взагалі думав, що вона відкинеться ще на другій пляшці.

Меган повільно кліпала очима, ліниво розсівшись на кріслі, та стала оглядати чоловіка навпроти. Кевін був одягнений в чорну сорочку й такого ж кольору брюки, а на руках був годинник, ціна якого, мабуть, здивувала б її. 

Цей стиль так нагадував Девіла...дійсно брати.

— Девіл...– жінка простягла руку до його лиця, ніжно погладжуючи, та наблизилась, аби він обов'язково почув її. — Чому ти так поступив зі мною? Чому...я впевнена, ти знав це ще з самого початку. Так чому...невже я дійсно це заслужила? – сльози стікали по рум'яних щоках, допоки Кевін мовчки стиснув кулаки, даючи їй шанс виговоритися. Нехай буде так. Це єдине, в чому він може їй допомогти.

— В чому я провинилася? Що я зробила не так? Не мовчи! – вона затрясла його за плечі, викрикуючи, хоча через її п'яний стан зрозуміти хоча б щось було й так досить складно. 

Кевін не міг дивитися на це. Дивитися, як дівчина, яку він колись кохав, повільно чахла на його очах, а виною цьому його брат, якому він довірив її. Можливо, не варто було б відступати?

Ні. Він би однаково зустрів би Луну. Однаково покохав би іншу. Незалежно від того, з ким би вона була – результат один й той самий. Їй не бути щасливою з ними.

Врешті-решт, після істерики Меган остаточно виснажилась, засинаючи, чому Кевін був дуже радий, та нарешті заспокоїлась.

Чоловік дістав свій телефон, шукаючи контакт Дева, та почав дзвонити йому. Один гудок, другий, третій: «абонент не в зоні досяжності, зателефонуйте пізніше».

Гортаючи свої контакти й роздумуючи, хто б міг її забрати, він натрапив на контакт того хлопця, що допомагав Меган при перестрілці. Маттео, здається...

На його подив, хлопець взяв трубку відразу, хоча година вже давно перевалила за другу ночі.

— Я слухаю.

— І вам доброї ночі. Я щиро перепрошую за такий пізній дзвінок, але якщо ви не зайняті, не могли б ви допомогти мені в дечому?

— Спочатку скажіть саму суть проблеми, а далі вже поговоримо.

— Меган...

— Меган?

— Так, Меган. Скажемо так, між Девом та нею сталася велика проблема, і вона прийшла запивати її тут...Вона випила чотири пляшки вина, і зараз лежить без свідомості, а Девіл не бере трубку...

— І ви хочете, щоб я забрав її?

— Якщо можна. Просто вдома на мене чекає жінка, та я боюся навіть уявити, яка в неї буде реакція..

— ... Кажіть адрес.

Чоловік посміхнувся, називаючи координати, та завершив дзвінок, відкинувшись на спинку крісла. 

Сьогодні був виснажливий день. Причому у всіх...

— Де вона?