Розділ двадцять восьмий

— Ти куди?!

Меган здивовано зиркнула на чоловіка, що одягнувши куртку, поспішив на вихід, комусь телефонуючи.

— Девіл, чорт візьми! – та він її вже не слухав.
В голові вирували тисячі думок, жодна з яких не була потішною. «Що, якщо?» Та на жодне запитання, скільки б він не думав, відповіді не знаходив.



Чотири роки тому. Венеція.

— Лоренцо, я не буду повторювати двічі: Маттео зрадив мене, поки ти просто спостерігав за цим, а зараз намагаєшся знову співпрацювати зі мною? В тебе взагалі немає інстинкту самозбереження? – Девіл покурював сигарету, сидячи за своїм столом, допоки один виродок намагався поводитися як завжди після того, як допустив таке.

— Годі, Дев. Про Mr. D все ще ніхто не знає, подумаєш, хлопчак трохи побавився...

— Трохи побавився? Там було зброї на двадцять мільйонів, а ти кажеш, що це якісь дрібниці? Повір, як тільки я знайду твого брата, від нього і кісток не залишиться.

— Девіл! – Білобрисий встав з крісла, не вірячи власним вухам. Невже він дійсно не розуміє, що брат це зробив ненароком? Чорт візьми, не знайдеться нікого, хто був би вірнішим за них, але цей божевільний все ще стоїть за своє? Якого біса? — Ми двоє знаємо, що це була випадковість, а переховується він з простої причини: він хоче жити! Ми з ним тобі з самого початку служили, а ти так просто кажеш, що вб'єш його? Ти з розуму з'їхав?

— Я з'їхав з розуму? Мені самому в будь-який момент можуть голову знести, а через кого?! Через Маттео, чорт би його побрав!

— Годі! Коли прийдеш в себе, тоді й поговоримо. А зараз мені треба йти, – Енцо встав та швидким кроком пішов до виходу, гучно закриваючи двері. 

З ним немає сенсу говорити, адже це D, який сам по своїй волі вступив на криву доріжку, сам приписав вирок, сам тримає всю країну в страху....

І сам закінчить весь цей фарс..



Сьогодення.

— В чому проблема? – жінка стривожено забігла до кабінету, де Девіл збирав групу спецсили для місії.

— Мам, давай не зараз. – Девіл роздратовано обернувся до неї, взагалі не розуміючи, що вона тут забула, та приказавши одному з людей вивести її, почав далі обговорювати план дій.

— Та як ти смієш! Скажи мені, хто він і де Кевін?!

— Чому вона досі тут?

— Ти! Хто дзвонив з його номера?!! Де, чорт візьми, мій син?! Девіл! 

— Да чого тобі?! – Чоловік повернувся в сторону своєї матері, що намагалася вирватися з рук відразу двох людей, та підійшовши майже впритул, злісно проричав:

— Твій любий син зараз в повній дупі, і повір, я зараз не про Кевіна...Я зі всім розберуся, іди додому, я приставлю до тебе охорону.

— Яка охорона? Про що ти? Відколи ти став таким багатим, щоб наймати людей? Що такого сталося, що потрібна охорона. Девіл! – почувши останні слова, жінка відразу ж схаменулася, не розуміючи, хто перед нею стоїть. Це точно її син?

— Будь ласка...давай я викличу поліцію..д..де Кевін?

Її голос тремтів, а зіниці звузилися до двох жалюгідних крапок, що свідчило про наближаючу істерику.

— Мам...все буде гаразд, просто зроби так, як я тебе прошу... будь ласка...

Зробивши голос дещо спокійнішим, він мовчки кивнув своїм людям вивести жінку, що була наче в прострації, не розуміючи вже від слова нічого.

І ніхто не підозрював, що за дверима стояла Меган, яка вслуховувалась в кожне слово, складаючи єдиний пазл до купи.

*****

— З якого дива мені допомагати тобі?

— Маттео, він загине! 

— Здається, ти достатньо розумна, щоб зрозуміти, що та людина – я! Якщо я спасу його, то хто спасе мене?


30 хв тому.

— Ало?
— Маттео, це терміново. Нам потрібно зустрітися. Негайно!
— Воу-воу, по тихіше. Ти мені пів року не телефонувала, з чого така різкість?
— Мені потрібна твоя допомога!
— Яку допомогу ти хочеш отримати від власника маленького готелю?
— Мені потрібна допомога не від власника готелю!
— ...?
— Мені потрібна допомога від Маттео...Маттео Аматі...
— Зараз буду. Скидай координати.


Наразі.

— Я думав, ти не знаєш... – хлопець закурив сигарету, що димом розпливлася по всьому салону автомобіля, викликаючи нудоту у дівчини.

— Це зараз не важливо. Так ти допоможеш мені?

— А що мені за це буде? – чоловік хмикнув, ховаючи свій смартфон у кишеню, та підняв погляд на дівчину, яка була явно не такою простою, якою здавалася на перший погляд.

— Одне бажання. Я виконаю одне бажання...

— Впевнена? Договір з мафією те саме, що і договір з самим дияволом. 

— Впевнена.... Просто поверни мені їх живими...


*****


П'ять людей стояла біля входу, чотири на даху, двоє супроводжували Девіла, та ще з двадцять стояло тінню за ним..Правда, він того вже не знав...

Перед великою будівлею можна було помітити сотні камер та охорони, що стояли горою за свого господаря.

Жалюгідні ручні пси.

Пройшовши до входу, охорона без слів пропустила чоловіка, відразу щось повідомляючи у рацію. 
Гаразд, хай знає, що він прибув. 

Прибув забрати ще одну гнилу душу.

— Містер Вільям чекає вас на восьмому поверху в приймальній. Дозвольте вас провести, – чоловік у костюмі дворецького низько поклонився, та не підіймаючи голову, покрокував до ліфта, аби провести їх до цього виродка.

Ліфт підіймався надто повільно. Кров застигла в жилах, не даючи спокійно вдихнути, а адреналін зашкалював.

Доїхавши до необхідного поверху, чоловіки все так само мовчки покрокували до великих дверей, за якими на них чекав зовсім не теплий прийом.

Зайшовши в середину, Девіл дивився прямо в очі Вілу, що з посмішкою випивав дороге вино. 

У кабінеті зупинилася мертва тиша, навіть дихати потрібно було з обережністю, адже два чоловіки могли без жодних сумнівів пустити кулю.

Адже тепер тут зібралися два найбільші головорізи Італії.

— Звідки?

— О...так ти мене не впізнав...Ді, невже не пам'ятаєш свого давнього друга?

Тон голосу, що зненацька став надто іншим, змусив чоловіка відступити на декілька кроків назад. Цей голос надто йому знайомий...



— Батько? – Маттео, що до того прослуховував їхню розмову, стоячи в сусідній кімнаті від них, шоковано вилупив очі, не вірячи власним вухам. Невже це дійсно його мертвий батько?



— Ха...цього бути не може...Просто не може.... – Девіл став перебирати один спогад за іншим, намагаючись згадати обличчя дона.

Дона, якого він вбив з самого початку. Дона, чиє лице він навіть не став розглядати під жалюгідною маскою.

— Як ти..Я тебе вбив, чорт візьми! 

— Ти про ту кулю? О, тоді дозволь я тобі розкрию маленьку таємницю. Коли мене зраджують власні сини, дозволяючи якомусь сосунку пристрелити мене, я дуже злий. А коли я дуже злий, я виживу за будь-яку ціну, аби помститися.

— Я тобі пустив три кулі. Серце, череп, живіт. Як ти міг вижити, якщо я пробив тебе наскрізь?!!!

— Sorpresa, caro. Se ci siamo già riuniti così invitiamo anche mio figlio? È carino che abbia tradito due persone a lui vicine, vero? 

— Що?

— Ти про Маттео? Але до чого тут він? Тобто запросити?

— Чорт... – Маттео, що вже встиг побліднути в десять разів, став повільно крокувати до вікна, з якого можна було б перебратися в більш безпечніше місце. 
Але перш ніж він зміг зробити хоча б один крок, декілька чоловіків, що взялися нізвідки, зв'язали його, та швидко повели до них.

— Якого біса ти тут робиш?!

— Oh, non lo sapevi? La tua puttana lo ha invitato. Gli ho promesso un augurio per la tua sopravvivenza. Non è divertente? 

— ....Що?

Вже зовсім не розуміючи, що відбувається, він став озиратися по сторонах, допоки не почув характерний звук зброї. Хтось зняв його з запобіжника.

— Відпусти їх, сволота.

Повернувшись назад, він побачив свою кохану, свою душу, що стояла прямо позаду Вільяма, тримаючи зброю прямо у скроні. Її очі палали, вона стояла рівно та чітко, а руки, що навіть не тремтіли, свідчили найжахливіше. Вона тримала зброю не в перший раз....

— Меган?

— Заткнися. З тобою ми поговоримо пізніше. 

— Що ти задумала?

— La tua cagna è così sexy, vero?

— Говори англійською, виродок. – Вона боляче натиснула на зброю, викликаючи шипіння у чоловіка, що явно не зацінив такий трюк.

— Кажу, ти дуже мила. Багато голів поперебивала, перш ніж навчитися так тримати зброю?

Він посміхнувся, провокуюче глянувши на Девіла, якому хотіла підстрелити кожного, вимагаючи пояснень. Що за чортівня тут відбувається?

— Повір, достатньо, аби вбити тебе. До речі, в тебе гарні камери.

Як в один рух декілька камер, що висіли в залі, та вочевидь, і за дверима, вибухнули, залишаючи після себе здивованих людей.

— Меган..? – Тепер уже Маттео явно не розумів усієї ситуації. Адже вона повинна була сидіти дома й чекати новин, хіба ні? А зброя? Звідки?

— Чоловіки такі придурки.

— Я взагалі-то теж чоловік.

— А ти, Девіле, в особливості. Завершуємо цей цирк. Опустили на землю зброю. Всі!

Її голос, що звучав надто різко та гучно, змусив покритися мурашками кожного, від чого їм стало складно дихати. 

Можливо, коли Девіл в жарт називав дівчину «сатана в людській подобі» – він був не таким же і не правим?