Розділ двадцять п'ятий

Сонячні промені зігрівали Чикаго, жителі якого з самого рання поспішали по своїм справам, аби закінчити їх до вечора, до відкриття нового, одного з найбільших аквапарків міста. Вони ще не знають, що його орендував один закоханий по вуха чоловік, аби зробити день народження коханої незабутнім.

Девіл не спав з самого рання. На щастя, плавати він не планував, хоча якби не травма, то він би із радістю поплавав з Меган.

Аквапарк був заповнений людьми з самого рання, які прикрашали його до вечора. Різноманітні вогні, неонове освітлення, різні напої (звичайно ж, з алкоголем), їжа, феєрверк, прекрасні сині троянди, та звісно, прекрасний перстень зі справжнім діамантом, якість орнаменту якого дійсно вражала своєю майстерністю та красою. За ціну можна і не говорити.

Відправивши їй всього одне повідомлення: «О восьмій будь готова. Під низ одягни купальник, я заїду по тебе», він почав контролювати підготування, хоча лікар дав ясно зрозуміти, що краще не перепрягати себе. Яке до біса здоров'я, коли в нього така важлива подія?

Чоловік бився з внутрішніми переживаннями. «Що, якщо..?», через що зривався на людей кожен раз, коли вони робили щось не так, як потрібно.

— Бачив Господь, я не хотів, але якого біса?!

В середину аквапарку рішуче прямувала група чоловіків, один з яких був одягнений як солідний підприємець, а інші, схоже, виступали охоронцями. А саме дратівливе було те, що чоловік знав його.

— Дзвони Кевіну. Бігом.

Девіл пішов їм на зустріч, наказавши декільком чоловікам, які теж виступали його охоронцями, іти за ним, але не вступати в бій, допоки він не скаже.

— Скільки літ, скільки зим, Девіле. Давно не бачились, як ся маєш? – чоловік з сивиною підійшов до нього, посміхаючись на всі свої зроблені зуби, та потягнув руку для вітання, яку повністю проігнорували. Вільяма, який декілька років тому ледь не вбив його, намагаючись забрати собі клуб, Девіл не забуде навіть під страхом смерті. Цього виродка вже давно було потрібно скинути з трону, але ніхто не наважувався. А хто наважувався – покоїться з миром.

Чорний бізнес, однак, складна річ.

— Містере Вільяме, та ось, недавно видавництво купив. Роботи по горло. Що вас змусило завітати сюди, в місце, куди вас точно не впустили б? – зробивши інтонацію на останніх словах, чоловік презирливо фиркнув, повертаючись до хлопця позаду, який вже мав зателефонувати Кеву.

— Ой, як же я радий за тебе. А в мене недавно, якийсь мерзотник акції відібрав з-під носа. Не знаєш, хто це?

— Справді? Щиро вам співчуваю. Добре, що в мене ніхто не забрав мої. Так я повторюся ще раз: якого біса ти тут робиш, Віл? Тобі було мало того, що сталося декілька років тому?

Фальшиві посмішки злетіли з лиць чоловіків, а слова, які були наче отрута, стали вільно вилітати з їхніх ротів. Ненависть та відраза заполонила собою весь простір, що навіть чоловікам, що просто стояли поряд, стало незручно. Хотілося втекти звідси, але всього один лишній рух міг призвести до випуску вогню. А цього допустити було не можна. Принаймні, не сьогодні.

— Я б поговорив з тобою щодо наших бізнесів, але цього разу я прийшов не по цьому. Хоча до цієї теми я теж обов'язково вернуся. А тепер, скажи мені, якого чорта ти влаштував?

— Ти про це? Я тобі розкрию секрет: тебе це не повинно хвилювати.

— Не повинно хвилювати? Ти ж знаєш, що його відкрив ніхто інший, як мій син?

— Джейк? Як же мені начхати. Ми з ним все узгодили, мені теж вийшло в копійку орендувати таке чудове місце, яке ще навіть не було офіційно відкрито.

Вільям стиснув зуби, аби не накинутись на цього, як вважав він, шмаркача, та не пролити кров в такому місці.

— Він повинен був відчинитися сьогодні. Тисячі людей з самого рання стоять перед входом, аби зайти сюди першими. Ти знаєш, які втрати ми понесемо, якщо так просто скасуємо усе.

— Я орендував його всього лиш на день, тому не перебільшуй. До того ж мені здавалося, такі запитання потрібно обговорювати зі своїм сином, адже саме він дав добро на це.

— Та як ти..! Гаразд! Ще поговоримо, Дев. Повір, тоді ми поговоримо про все, що так довго відкладали. Ти ще пожалієш, що став мені посеред дороги.

— Обов'язково. А тепер на вихід, в мене ще робота є.

Чоловіки швидко вийшли із будівлі, залишивши Девіла в змішаних почуттях, адже він був не тільки злий, а й дещо наляканий, тому що йти проти Віла надто ризиковано й небезпечно, а ще, яким би він не був би покидьком, а слова на вітер він не кидає. Як і в хорошому, так і в поганому сенсі.

Дівчина не знала відпочинку з самого початку дня. Зранку її завалили повідомлення з привітаннями та подарунками від кур'єрів (ще потрібно було зрозуміти, від кого), Роуз приїхала з самого рання, адже пізніше в неї просто не буде часу, посидівши з нею з годинку, Меган покрокувала на роботу, аби закінчити все до обіду, але Елеонор відклала зустріч до вечора, що неабияк розчарувало іменинницю. Час, що вона мала провести з нею, Меган перетворила на робочий, вирішивши привести в лад будинок та напекти смачних десертів, які пізніше, коли вони все ж зустрілися, дівчата заїли з чаєм.

Та настав час вечора. Час зустрічі з ним. Чого від нього очікувати, вона не знала, але було жах як цікаво. Все ж, сюрпризи він умів влаштовувати.

З самого рання він надіслав їй всього лише одне смс, що трохи навіть...розчарувало? Ні привіт, ні вітаю, а просто «О восьмій будь готова.» А купальник? Хіба вже сезон плавання? Невже поведе до моря? Та ні, бути не може. Це надто нудно й банально, та і навряд це буде незабутньо.

Тому, подумавши над цим трішки (цілий день), вона вирішила просто не хвилюватись і пливти по течії. Хай там як, а від думок може розболітися голова, чого зовсім не хочеться у свій день народження.

Вибираючи собі вбрання, вона зупинилася на чорному купальнику з глибоким декольте та такого ж кольору сукню, яка прекрасно облягала її тіло, підкреслюючи фігуру, та яка була трохи коротша, ніж до колін з вирізом на стегнові.
З взуття вона вибрала чорні шпильки з великою підошвою, завдяки чому вона робилася трохи вищою.